"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

«Забута мелодія» Оксани Сайко. Рецензія на книжку
Random
Неймовірно густа, атмосферна, образна проза Оксани Сайко занурює в світ таємниць минулого, тонкою ниткою поєднаного із теперішнім. Ніжною, трепетно-пристрасною скрипковою мелодією лунає крізь роман історія життя несправедливо (як у житті буває часто) забутого і щезлого у небутті геніального скрипаля.
 
Алла Рогашко, Буквоїд
 
Про непросту долю забутого генія намагається довідатися, а пам’ять про нього відродити головна героїня Романа. Воліючи розпочати самостійне життя та прагнучи незалежності, героїня (скрипалька) переїжджає у провінційне містечко, винаймає
старий дім та поселяється у ньому. На горищі, посеред мотлоху випадково віднаходить старовинну скрипку. З цієї знахідки усе й починається…
 
Персонажі – живі, справжні. Й неодмінно – незвичайні та неординарні. Власне, як завжди у творах авторки (вже полюбились читачам зі сторінок "Кав’ярні на розі", "До сивих гір" тощо). Їм дивуєшся, симпатизуєш, зрештою мимоволі прив’язуєшся й сумуєш, коли потрібно з ними прощатися. Хоч по тому вони таки лишаються у серці, в пам’яті.
 
Окремим персонажем роману, вважаю, є дім– старовинний, містичний, таємничий. Наскрізь просякнутий життям колишніх господарів й аж дихає таїною, яку героїні понад усе кортить розгадати. Не люблю порівнянь, проте за атмосферою "Забута мелодія" дещо нагадала мені книгу Сергія Бута "Листи з того світу" та певною мірою – прозу Галини Вдовиченко. Хоча твори Оксани Сайко є самобутніми і не потребують порівнянь. Вона має власний оригінальний стиль, уже доволі впізнаваний.
 
Тонко, але виразно звучить у сюжеті романтична лінія між головною героїнею та її новим приятелем-художником Анатолем. Стосунки поміж ними зав’язуються неспішно, але доволі впевнено і чуттєво.
 
Сюжетне полотно пронизане цікавими, живими діалогами і безліччю вдалих висловлювань, які хочеться занотувати. Приміром, зацитую:
 
" Музика складається не лише з незбагненної поезії відчуттів та почуттів, перетворених у гармонію звуку. Вона зіткана з історій, які кожен, хто її грає чи чує, прочитує так, начебто сам є їхнім автором."
 
Або ж іще:
 
"...музичний твір щоразу може звучати по-іншому, і щоразу можна почути у ньому щось нове, те, чим він може здивувати. Тому стверджувати, що ти добре знаєш його – неможливо, бо він і далі залишається для тебе непередбаченим, з якоюсь таємницею і наче незнайомим. Справжній музикант, яким би не був віртуозом, продовжує вдосконалюватися, бо вловлює у тій музиці щось таке, чого ще не сказав..."
 
 
"Драма, яку вибудовують обставини і особистості, завжди мають глибокий сенс, навіть якщо це трагічна історія."
 
Є чимало яскравих моментів, які запам’ятовуються і мимоволі згадуються вже по прочитанню. Приміром, найперше, що мені зринає з пам’яті зараз, аби навести приклад, – момент, коли Романа грає на скрипці для "привидів" дому. Неймовірно!
 
Гарно описана природа, геть усе довкола. При прочитанні – ще від першого рядочка! – долає абсолютне відчуття присутності там:
 
"…Я розчахнула вікно, щоби впустити в кімнату трохи вітру, вечірньої весняної свіжості і, сівши на підвіконня, обхопивши руками ноги, споглядала день, що минав. Можливо, з часом він втратить якісь свої барви, залишить лише щось яскраве, що потоне в глибинах пам’яті, щоб колись несподівано зринути знову тією меланхолійною забутою мелодією, яка живе у кожному з нас…"
 
Сюжет "тримає" і не відпускає до останнього. "Забута мелодія" - чудовий зразок якісної прози, яка неодмінно лишить у серці слід.
 
"Як правило, скрипки з історією тому й живуть..." (цитата).
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage