Юрко Іздрик «AB OUT»
06.11.2014
Зараз лише кінець жовтня, але я із впевненістю можу сказати, що стало для мене відкриттям року. Юрко Іздрик зі своєю збіркою віршів під багатообіцяючою назвою «AB OUT». Безперечно. Так, багато віршів у книзі читати важко; так, для розуміння багатьох з них потрібно мати певний рівень інтелекту; так, іноді доводиться перечитувати деякі рядки по кілька разів, щоб хоч трішки наблизитися до розуміння їх змісту. АЛЕ. Більшість віршів вразили мене своєю глибиною, своєю незвичною побудовою, своєю образністю чи ритмом (або його відсутністю). Час від часу я ловила себе на думці, що зумисне розтягую прочитання книги, пропускаючи кожен вірш крізь себе. А це, в моєму розумінні, відразу підіймає книгу на кілька щаблів вище.
А ще, мій естетичний смак дуже потішило оформлення книги: щільні сторіночки, ілюстрації, які гармонійно поєднуються зі змістом віршів, шрифт - все це посилює враження від прочитаного. Загалом, «Видавництво Старого Лева» вкотре не розчарувало мене.
***
Абстиненція
залежність від тебе цілком наркотична
порушує координацію рухів
синдром абстинентний тамую звично –
дивлюсь твої фото пісні твої слухаю
однак не рятую ні слуху ні зору
і рухаюсь координатами пустки
і сушить і плющить любов моя хвора
у випарах пор закисаю і гусну
пора парування минає без пари
кумарить і парить по повній програмі
і ломка й бед-тріп як отруєна хмара
життя витискають до краплі до грама
зсихаюся в нуль під самотності пресом
хоч добре відомий рецепт порятунку –
обіймів твоїх живильні компреси
і доза найменша твоїх поцілунків
***
ми з тобою – країна ніколи й ніким не визнана
материк безіменний і матриця матріархату
з рук і ніг із волосся і пальців сплели вітчизну ми
і тепер так безтямно вчимося її кохати
а вона як зазвичай примхлива тривожна й відчужена
а вона як буває цілком іще дика й незвідана
і нема тут коліс – лиш монети тотемне кружало
й темні джунглі – твоє символічне придане
а моя дівизна – голі камені на узбережжі
а твоя лівизна – у кристалах кварцу і соди
в нас нема ще кордонів і досить умовні межі
ми ще точно не знаєм чи нам чогось справді шкода
ми вчимося любити сади своїх тіл достиглих
ми вчимося сплітати ріки пустелі гори
ми вчимось впізнавати кожен ландшафтний вигин
ми говоримо мовами якими ніхто не говорить
ця країна ніколи не буде названа
ця країна ніколи не буде визнана
але землі свої ні за що не віддасть вона
і нікому чужому ніколи не стане вітчизною
***
time out
секунди не мають виміру –
це тільки удари серця
у думки немає вибору –
це тільки проекція смерті
у слова немає запаху
а є тільки колір і смак
ти можеш мені сказати
чому це насправді так?
ти можеш мені повірити –
на дотик а не на слово?
ти знаєш якою мірою
й до чого ми вже готові?
зумієш прийти і вижити?
захочеш знайти і взяти?
я духів усіх своїх вижену
з прокуреної кімнати
я викрою викраду виборю
для тебе добу безкраю
секунди не мають вибору
секунди – вони минають
***
осіннє безумство розлито в повітрі
немов по новій скатертині чай
та відчай нічого не вартий – повір мені
як дійдеш до краю – ступай за край
це тільки здається – впадеш розіб'єшся
це тільки здається що дно кам'яне
допоки летітимеш гратиме месса
а маса зникатиме і промине
а видиме дно – це поверхня озерна
вчорашніх і позавчорашніх сліз
хоч деякі з них впали в землю зернами
і сталося поле і виріс ліс..
минуле минуло – забудь відірвися
прийдешнє прийде але ми летимо
лиш не оглядайся і вниз не дивися
прорвемось за обрій проб'ємось крізь дно
нехай божеволіють ті що бояться
шаліють дуріють звихаються – хай
ми ж маємо все що потрібно для щастя
і скатерку чисту і свіжий чай
naiv_superr
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно