«Лікарня Святого Пантелеймона» Артура Дроня завершує його воєнну трилогію. Втім слово «завершує» тут надто нейтральне. Я сказав би – увінчує.

Нещадно випробуваний війною Поет (частина перша) і пронизливо-точний лаконічний Публіцист (частина друга) перетинаються в частині третій, щоб знов і знову непокоїти, говорити, торкатися, нагадувати про живих і втрачених, про скорботу й надію, про час і Бога.

 Останнього я ні за що не потурбував би тут своєю згадкою, якби не Авторова полум’яна, але й заразом зважена, вивірена ясністю думок релігійність. Гадаю, Бог зацінив її.

Святого великомученика Пантелеймона піддавали жахним тортурам. Але коли на нього нацьковували найлютіших звірів, ті починали зализувати його незліченні рани. Добре, що святий цілитель являється в назві цієї книжки – й тут аж ніяк не випадковий збіг.