Богдан Куценко пише — як дихає, і з його поезії оприявнюється світ, такий знайомий і водночас досі небачений, у своїй часто незручній та недосконалій справжності, з яскравими деталями, маркерами щастя і болю, повсякчасним нагадуванням про найважливіше та найдорожче, заради чого варто жити і боротись.