Нещодавно світ побачив новий роман від автора українських бестселерів про Франческу, «Таємниця Старого Лами» та «Моцарт 2.0» Доржа Бату — «Коко 2.0». У цій пригодницько-детективній історії на перший план виходить законодавиця моди з непростим характером та життям – Коко Шанель.

Ось що про книгу та історію її написання пише у передмові роману фешн-ілюстраторка та дизайнерка одягу Ярина Жук:

***

Ця книга задумувалася і писалася до повномасштабної війни з росією. Коли небо було блакитнішим і трава зеленішою. Тоді наші з Доржем голови займали розмаїті складні проблеми соціальної нерівності та екології. Завдяки тому, що я все своє життя займаюся моделюванням одягу, багато цих проблем ми проговорювали через призму модної індустрії та труднощі, котрі вона спричиняє. Ми розмовляли про расову нерівність при прийомі на роботу, доступі до освіти чи навіть звичайному ставленні до чорношкірого населення у крамницях. Ми говорили про колосальну шкоду, яку модна індустрія завдає навколишньому середовищу через експлуатацію невідновних природних ресурсів, через викиди в атмосферу чи злив токсинів у ґрунт та річки.

Ми розмовляли про те, як несерйозно зазвичай люди ставляться до моди, вважаючи її чимсь гламурним і легковажним, у той час, коли ця галузь є однією з найбільших у світі й забезпечує другу важливу потребу людини після їжі. Тільки уявіть, в цій індустрії працевлаштовано 3 мільярди і 384,1 мільйона людей! Лише мізерна частка цього люду — гламурні моделі чи модні дизайнери. Серед працівників моди є й інженери, і фінансисти, хіміки та айтішники, які відіграють не останню роль у цьому величезному механізмі з виготовлення одягу.

Але і робота дизайнера (модельєра) одягу — це далеко не лише модні покази та гучні вечірки. Зазвичай це величезний пласт роботи з макро- і мікротенденціями, створення комерційно успішного, оригінального та актуального продукту. Часом ми забуваємо, що модна індустрія виготовляє не лише шикарні сукні з дорогих тканин, а й білизну, шкарпетки чи звичайний «нудний» повсякденний одяг.

Навіть найбанальніші футболки чи джинси потребують дизайнерської думки для того, щоб вони не були застарілими чи безглуздими. Що вже казати про спецодяг, приміром, комбінезон астронавта, пожежника чи пілота винищувача — усі починаються у блокноті дизайнера, який перед тим ретельно вивчав численні технічні вимоги та стандарти. Словом, цікаві були розмови в нас тоді. Насущні.

Сьогодні у нас, як і у більшості українців, досі на календарі 24 лютого, і у контексті української боротьби проти російської агресії все, що нас хвилювало донедавна, було поставлено на паузу. Як і ця передмова. Дуже складно переосмислити цінність цієї книги у тому новому абсурдному світі, де гримлять постріли, крилаті ракети трощать будівлі моїх знайомих до болю міст, де основною темою для розмов стали об’єми та типи зброї, яку Україна потребує для перемоги, та кількість вбитої русні. А потім я згадала, що Доржеві книги після подорожей по цілому світу з початком війни побували у безлічі бомбосховищ, були на передовій в окопах та втікали разом зі своїми власниками від обстрілів. Тому не моя це справа визначати, про що ця книга буде для вас, дорогі читачі. Для когось — про моду, для когось — про фантастичну Коко Шанель та пригоди її друзів, а дехто побачить, що через лінзу універсальних цінностей можна легко відсортувати чорне від білого, а хороше від поганого.

Нехай вам не завадить те, що ця книга писалася до війни, вона — про добро.

А русні — пи*да.