Якщо чесно, я не люблю психологічні книжки і порадник. Розумію їхню цінність, але читати їх зазвичай нуднувато. Але з книжками Світлани Ройз стається приблизно отак: спершу вона розгортає перед тобою цікаву історію з приємними і виразними персонажами, а потім ти помічаєш, що в ній ого скільки корисного закладено!

«Ключі сили» також можна читати як гарну й добру історію для дітей про те, як у хлопчика з’являється новий руммейт – його улюблений дядько. Молодий, цікавий і сучасний, він ставиться до малого як до рівні, розмовляє на важливі теми, ділиться власними переживаннями і допомагає боротися зі страхами та опановувати емоції. Успішно впоравшись із пропрацюванням емоції, хлопчик отримує в подарунок ключ – ключ сили, який у майбутньому, за кожної потреби, нагадуватиме: я вже це робив, я це знаю, мені це під силу.

І ось тут починається найважливіше – те, задля чого раджу взяти до рук книжку усім батькам (ну ок, імовірно, люди, що маю фах психологів, теж ці штуки знають, але повторення – то ніколи не зайве). Бо в історію вплетені дуже конкретні і дієві практики, які підкажуть, як працювати зі своїми емоціями. 

Щоб побороти страх темряви і нічних кошмарів, ми влаштовуємо театр тіней і плетемо ловця снів. Щоб не наробити біди, вчимося розрізняти злість та агресію і керувати ними. Коли сумуємо через розлуку чи втрату, можемо повертати до життя гарні спогади, обіймати близьких, слухати музику чи писати у своєму щоденнику. Відчуття провини перетворюємо на почуття відповідальності. А щоб «зарядити батарейки» й наповнитися радістю, робимо енергійну зарядку або танцюємо.

І навіть якщо ви мільйон разів читали ці поради у тематичних статтях, «Ключі сили» будуть незайвими у вас вдома. По-перше, тут є цілісна концепція роботи з емоціями, яку можна розвивати надалі, опановуючи нові сили й отримуючи нові ключі. По-друге, розділ про дружбу з печаллю особливо буде корисним дітям, які через війну мусили переїхати з рідного міста чи втратили дім, бо ця тема окремо проговорюється. По-третє, книжка дуже гарно намальована. А по-четверте, дитина може й сама помалювати у ній, зобразивши власні емоції у контурах пряничних чоловічків.