Повномасштабне вторгнення принесло чимало змін у наші життя. В тому числі і в літературні теми. Видавничий ринок поступово заповнює цілий пласт книжок, пов’язаних так чи інакше з великою війною. Скажу чесно: інколи подібні авторські тексти виглядають як маніпулювання свіжими ранами в читача. Психологи наполягають на тому, щоб вразливі людини проходили повз книжки, в яких розкривається тема війни. Особливо, російсько-української. Адже непрожиті відчуття та емоції в глибинах свідомості можуть призвести до ретравматизації і апатії у людини.

Отже, ви зрозуміли: знайти історію, події якої відбуваються на тлі війни, але не травмують та не спекулюють на емоціях в читача – задача із кількома зірочками. Спойлер: «Драбина» Євгенії Кузнєцової – один із небагатьох випадків, коли авторка ідеально зберегла баланс між морально важким для сприйняття тлом та особистими переживаннями героїв.

І про це – нижче.

 

Родина, яка наздогнала Толіка

Толіку за 30. Він переїхав подалі від докучливої родини з України до Іспанії. Придбав у лютому 2022 року великий дім, який планував обставити так, як хотів саме він. Але 24 лютого на голову Толіка звалилась родина, від якої чоловік так хотів втекти подалі: мама, тітка з-під Харківщини, одноногий дядько, сестра та її подружка, яка переживає депресію, та ще й дві кішки. Словом, ідеальне життя головного героя, мов мильна бульбашка, лопнуло під натиском ворожої техніки, яка полізла в Україну одразу з кількох напрямків.

Толік, м’яко кажучи, зовсім не у захваті від нової компанії, але він розуміє патовість ситуації, тож відкидає подалі свої плани та починає вчитися співмешкати із родичами.

А далі – 275 сторінок суцільної насолоди та моментів «о, а в нас теж так під час евакуації було». І цій особливості «Драбини» хочу зупинитися трохи довше.

Історія, знайома кожному українцю

«Драбина» – історія, зрозуміла та знайома для українців. Євгенія Кузнєцова ніби підглядала протягом року за кожним із нас у шпаринку в дверях. Герої твору зовсім не ідеальні. Вони мають труднощі із порозумінням у силу різних характерів та свої особливості. Наприклад, дядько Толіка Анатолій Степанович, коли переїхав до племінника в Іспанію, захопився стрільбою з пінбольного автомата. А мати та тітка – висаджуванням помідорів на подвір’ї (бо іспанські не смакують так, як херсонські). А Поліна, подружка сестри Толіка, почала ходити під гірку із кавуном у руках.

Кожен герой має характер, який легко зчитується зі сторінок та може бути «приміряний» читачем на себе. Толік – інфантильний та трохи відлюдькуватий чоловік, що крається докорами сумління, бо перебуває у безпеці, а не на фронті. Він шукає виправдання, пояснює своє небажання йти воювати тим, що допомагає родичам з евакуацією, але по факту він просто боїться війни.

Хочу зауважити: Євгенія Кузнєцова не засуджує героя за його страх. Вона реалістично змальовує всіх героїв та не ідеалізує жодного.

 

У пошуках гарних росіян

Окремо у «Драбині» авторка підіймає питання толерування «хороших росіян», які втекли від путінського режиму до Європи.

« – Толя, – кричав він йому в спину, – Толя, послухай мене як старого бізнесмена, не можна відмовлятись від жодних ситуативних союзників!

– Він мені не союзник! – сказав Толік.

– Він, як і ти, хоче поразки Путіна!

– Я не хочу поразки Путіна, – сказав Толік, – я хочу поразки Росії»

Євгенія Кузнєцова також точно зобразила європейців, які намагаються виправдати росіян та віддати тягар провини лише владі у росії. Але спокійно: у «Драбині» кожен персонаж проходить певну особистісну трансформацію, тож рожеві окуляри впадуть. До речі, щодо росту персонажів.

 

Толік – чоловік, якого змінила війна

У книжці авторка майстерно змальовує ріст персонажа від хлопця, який ставить свої інтереси та комфорт вище за сімейні відносини та допомогу рідним, до чоловіка, що нарешті починає дивитись на світ не крізь егоїстичну призму. Більше розповісти не можу, бо хочу, щоб кожен насолодився концентрованою дозою іронії, гумору, сліз та реалізму у романі.

«Драбина» – книжка, яка закохує в себе вже з перших сторінок. Історія написана легко, життєво та без зайвого пафосу. Хоч війна тут і не основний персонаж, проте  все крутиться довкола неї. Натомість авторка не спекулює на цій темі, а тільки зображує героїв, які намагаються жити, кохати, плекати національну свідомість під час страшних подій.

Роман про Толіка, який так втікав від своєї родини, що зрештою зібрав усіх під одним дахом – історія, яка посіла особливе місце у моєму читацькому серці. Вона не травмує, а ніжно обіймає та йде поруч протягом усього шляху. І це робить її дійсно цінною та унікальною на ринку літератури про російсько-українську війну.

Раджу всім та кожному.