Дитяча та сімейна психологиня, авторка книг «Таємниця Життя та смерті», «Хто живе у мами в серці?», «Я сьогодні йду в садок» Світлана Ройз ділиться порадами для батьків як поговорити з дитиною на тему війни та підготуватись до непростих розмов: чому мама чи тато йдуть захищати країну, навіщо виїжджати зі свого будинку, міста чи країни, як зробити так, щоб в укритті дитина почувала себе у безпеці, про слова підтримки та кілька практичних кейсів – у нашому матеріалі. 

Як подбати про дитину, якщо ви знаходитеся з нею в укритті?

Нам потрібно чесно і дуже короткими фразами відповідати на питання дітей, навіть на найбільш тривожні. Пояснити, що зараз у нашій країні війна, але наша армія зупиняє всі сили ворога. Робити акцент: «Наша армія дуже сильна». Пояснити сигнали сирени: «Коли ти чуєш сирени, це означає, що наша армія поруч, вона виявила небезпеку і бореться з нею. І це означає, що про нашу безпеку дбають».

Треба запевняти дитину, що зараз ми в безпеці. Які слова нам обирати. «Я – дорослий, я тебе захищу, я з тобою. У нас є план, я знаю що робити. Дивись: скільки людей разом і як наша армія нас захищає». Не соромити за страх, дозволяти виявляти будь-які емоції. Не порівнювати з іншими, навпаки – бадьорити: «Ти молодець, ти так гарно справляєшся. Ти мій герой/Ти моя героїня».

Переміщуючись в укриття, взяти для дитини зі собою іграшку чи іншу улюблену річ, чи стискати руку маляти або зробити з хустки мотанки. Просити дитину, щоб обійняла вас міцно-міцно. Робити будь-які вправи, що задіюють тіло: вправи на розтягування, потягування та інші. Можна бити стіну, впиратися у стіну. Треба направляти рух дитини: стрибати в класики, стрибати сидячи на сідницях, дату гру на телефоні. Підлітки можуть дистанціюватися, уникати всього, сидіти в тік-тоці, не реагувати. Це їхній спосіб впоратися з напруженістю. Варто дати їм конкретне доручення і дати можливість проявити емоції. Важливо разом співати і надати дитині можливість в малюванні, ліпленні, складанні лего – трансформувати свій страх і напруженість. Уявити себе, сім’ю, місто, країну під веселкою – під захисним куполом. Малювати, створювати уявні та зроблені з підручних матеріалів захищені простори.

Якщо дитина бліда, розгойдується, не реагує на контакт – розтерти руки, мочки вух, дати шоколад і солодкий чорний чай, взяти на руки, похитати, почати співати пісню, яку вона пам’ятає. Звертатися на ім'я, говорити: «Мама й тато поруч». Потім дати тетріс на телефоні, або пограти в дартс, або гру, пов’язану з просторовим сприйняттям.

«Ми обов'язково впораємося. Ми дуже сильні».

Якщо батько чи мати захищає країну

Нам треба бути готовими до будь-яких емоцій дитини: до її істерики, крику, благань не йти. Відчуйте, будь ласка, силу свого наміру і силу своєї любові. Це буде істотним, якщо ви самі проявлятимете емоції. Але, будь ласка, не заперечуйте емоції дитини. Нехай вам вистачить любові і сил не сердитися і не відсторонюватися від її проявів. Ви можете сказати: «Твій батько/твоя мати – герой/героїня. Завдяки йому/їй зараз так багато людей, дітей та дорослих можуть бути в безпеці. Для батька/матері найважливіше, щоб ти міг/могла зростати щасливим. За тебе і за всіх дітей України вони зараз дають відсіч ворогам. Він/вона – герої. І ти – герой/героїня. Тобі так складно, але ти так тримаєшся. І я дуже вдячний/вдячна тобі за це. Мені найбільше в світі хотілося б бути весь час поруч із тобою. І моя любов завжди у тобі, у кожній твоїй клітинці. Прислухайся до серця – ви можете покласти руку на серце дитини. «Ти чуєш, воно каже: люблю, люблю, люблю». І моя любов завжди в тобі, хай де б я був/була. Я зроблю все можливе, щоби бути з тобою і щоб ми перемогли».

Міцно обійміть дитину. Можливо, сфотографуйтеся з нею, щоб у дитини була можливість у будь-який момент спиратися на ваш образ. Якщо це можливо, дайте дитині свою річ. Будь-що: браслет, пояс, брелок. Це – ваша матеріальна частка. Обіцяйте, що при можливості будете виходити на зв'язок. Не йдіть не попрощавшись і обов'язково бережіть себе.

 

Правила підтримки, якщо родина евакуюється з дитиною

Перший етап – інформація

Дитині важливо сказати: «Ми робимо все можливе, щоб ти був/була у безпеці, щоб ми були у безпеці. Зараз нам з тобою важливо виїхати у безпечне місце, в інше місто чи країну. Ми будемо весь час із тобою. Разом з нами їде дуже багато дітей та дорослих. Ми їхатимемо поїздом/машиною/автобусом. Нас зустрінуть дуже добрі люди і допоможуть. Ти бачиш скільки довкола нас хороших людей – набагато більше, ніж поганих». У цей момент важливо, щоб ваш голос звучав стійко та впевнено.

Реакції дітей можуть бути різними. Важливо бути готовим до того, що дитина розплачеться і скаже, що не хоче залишати будинок, друзів та іграшки. Ми підтримуємо її почуття: «Мені теж дуже сумно, і мені так шкода, що тобі доводиться через це проходити. Якби я міг/могла, я б усе зробив/зробила, щоб війна припинилась і все було як раніше. Дивись, який ти герой/героїня, ти нам так допомагаєш і був таким сміливим/сміливою. Зараз нам дуже важлива твоя допомога, щоб ми були в безпеці. Спочатку ми матимемо тимчасовий будинок, а потім ми повернемось до нас додому. Я тебе дуже люблю і ми обов'язково впораємось».

Якщо це можливо, запитайте: «Що б ти хотів/хотіла взяти з дому, найважливіше?». «Хочеш, я сфотографую будинок?» – якщо будинок цілісний. Дитина може запитати: «Ми їдемо назавжди?». Важливо відповісти, що ви не знаєте наскільки. Можна відповісти: «Доки не стане безпечно». Якщо вона питає: «А де ми будемо жити?», обов'язково скажіть те, що вам відомо. Може так: «У нас буде тимчасовий будинок. Можливо, ми житимемо з великою кількістю людей».

Коли дитина питає: «А я не побачу більше своїх друзів?», ми можемо відповісти: «Я впевнений/впевнена, що побачиш. І ми зможемо їм дзвонити та писати. А ще в тебе неодмінно з’являться нові. У тебе будуть і старі, і нові друзі.

Якщо батько дитини залишається в Україні, ми можемо сказати: «Ми їдемо з тобою вдвох. Тато приєднається, щойно зможе, чи ми до нього повернемося. Він буде робити все можливе, щоби скоріше бути з тобою, бо ти – його сонечко і він тебе дуже любить. Твій тато – герой, як і ти. Ми будемо молитися за тата, і наша любов буде з ним, а його – з нами».

Дитина може плакати, кричати. Намагайтесь втримати її почуття без осуду та відчуття провини. Коли дитина заспокоїться, ми можемо спитати: «Яку іграшку ти хочеш взяти зі собою?». Якщо ви їдете в іншу країну, візьміть, будь ласка, кілька книг, які були б написані вашою мовою. Це буде дуже важливо. Дорогою показуйте дитині фотографії цієї країни.

Другий етап – правила

«Зараз дуже важливо, щоб ти нам у всьому допомагав/допомагала. Ти робитимеш те, про що ми тебе просимо, будеш завжди поруч, нікуди не тікатимеш, ні з ким чужим не йдеш, постараєшся не вередувати. Нам у дорозі не завжди буде зручно, але ми точно впораємося. Домовилися?». І обов'язково потиснути дитині руку: «Дякую, я знала, що на тебе можна покластися».

Важливо переконатися, що дитина знає своє ім'я, прізвище, імена та прізвища батьків та дорослих, які її супроводжують. Покладіть у кишеню дитині лист з її та вашими даними. Дайте дитині доручення, яке їй під силу, наприклад, стежити за її рюкзачком, відповідати за іграшку, пити воду та вам нагадувати.

У дорозі. Дитині важливо відчувати вашу опору. Перша опора – це дотик. Частіше торкайтеся її. Друга – ваш погляд. Дивіться на неї настільки лагідно, як ви вмієте. І ваш голос. Розмовляйте з нею, співайте їй пісні. Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, тривожною, примхливою, млявою. Це – нормальні реакції. Якщо дитина скаржиться – слухайте її, не перебиваючи, не виправдовуючись, даючи можливість спертися на ваше терпіння та розуміння. Дитині важливо чути: «Дякую за те, що ти так допомагаєш нам у дорозі. Я бачу як тобі складно, але ти справляєшся».

Якщо є щось, що ви робили у цей час, на який припадає дорога, регулярно, обов'язково повторюйте це у дорозі: читайте казку перед сном, співайте пісню, обіймайтеся. Вимовляйте слова, які для ваших дитини звичні. Можливо, це секретні слова у вашій сім'ї. Це дасть дитині відчуття стабільності. Придумайте кілька ігор, в яких ви будете перенаправляти увагу та енергію дитини. Можна дати їй завдання фотографувати дорогу. Постарайтеся у дорозі поговорити про тварин, у яких будиночок завжди з собою, наприклад, равлик: «Хай де б ця тварина була, вона вдома. Уяви, що ти – равлик. Зроби «Чик-чирик, я в будиночку».

По приїзді скажіть дитині: «Ось ми й в безпеці. Дякую за те, що ми разом змогли це зробити. Зараз будемо знайомитись з нашим новим будинком. Він не схожий на наш будинок. Я не знаю, чи він сподобається тобі і мені. Але ми зможемо його зробити нашим. Ми з тобою – як равлики. Наш будинок завжди з нами. А до інших міст ми з тобою звикнемо. Люблю тебе. У нас обов'язково все буде добре, хай де б ми були».