Наприкінці жовтня світ побачить роман Анни Грувер «Її порожні місця». Ця книжка — про важливість помічати тих, хто поруч, про дорослішання та набуття самості й власного голосу, про складання із розрізнених фрагментів себе і свого цілісного світу, в якому немає порожніх місць. Врешті — про правду, стійкість, про дім, який завжди з нами, хай би де ми були. Роман вийде в художньому оформленні Ілони Сільваші, і ось що художниця каже про книгу:

***

Вперше фрагменти роману Анни Грувер «Її порожні місця» я прочитала два роки тому у фейсбуці, коли Анна задля експерименту почала викладати їх на широкий загал. Пам’ятаю, що читала їх за вранішньою кавою і мені подобалося усе – назва, стиль, структура тексту, сюжет, і, головне, атмосфера, яка здавалася дивовижно близькою, «моєю». Це був початок.

Рік потому сторінки роману знову з’явилися у моєму житті, цього разу у вигляді величезного рукопису, що надсилався мені частинами на прочитання, коли Анна ще продовжувала його писати, і я була першою читачкою роману, та час від часу ділилася своїми враженнями в листах до Анни. Пам’ятаю, писала, що роман схожий на прекрасні уламки і що він наповнений чимось схожим на «тривожну мудрість». Тоді ж ми домовилися про обкладинку. Мова йшла про якесь віддалене майбутне, але я мала відчуття, що роман дуже швидко надрукують. Так і сталося.

Образ обкладинки ніби вже був у мене всередині, залишалось лише його виявити. Дерево, хмара в небі і туманна дівчинка з таємничим порожнім об’єктом в руках стали поступово проявлятися, як на випадковій старій фотоплівці. Мені здавалося, що сам роман так унаочнює себе, обережно формує власне обличчя. В ньому багато музики і такого світу, до котрого можна прислухатися, як до розбитої платівки, втрачену мелодію якої ми намагаємося реконструювати і відновити всередині себе. А коли досягаємо бажаної цілістності, то йдемо до дерев, вдивляємося в їх крони, вдивляємося в небо і хмари, та розчиняємося в мовчанні, тиші і порожнечі, за котрою відчувається не пустка, а певна форма свободи. В романі є таємниця, і мені хотілося зберегти її на обкладинці. Тому є білий квадрат – порожній, мовчазний, він немає означень і пояснень, він може бути усім, чим забажаємо його наповнити. Будь-який сенс у світ привносимо ми самі.