Жоель Діккер – сучасний популярний та перспективний письменник, відомий не тільки на Батьківщині у Швейцарії, а й далеко за її межами. Його детективні романи перекладені на понад сорок мов світу, а прихильники та шанувальники його творчості із нетерпінням чекають кожної нової історії від автора. Не є винятком й українські читачі. То в чому ж секрет популярності книг Діккера? Про це й поговоримо у матеріалі.
Якщо ви ще не знаєте, хто такий Жоель Діккер…
Автор майстерно виплеканих та захопливих детективних романів родом зі Швейцарії, лауреат Ґонкурівської премії ліцеїстів та володар Гран-прі Французької академії, засновник власного видавничого дому «Rosie & Wolfe»… Його книги купують в усьому світі сумарним накладом у кілька мільйонів примірників, історії успішно екранізують, а ним самим як непересічною особистістю – захоплюються і читачі, і молоді автори. Унікальний авторський стиль, цікаві твісти, неочікувані та приголомшливі розв'язки і, як родзинка кожної із книжок письменника, – щирі, прості людські емоції і почуття: кохання, зрада, втрата чи розчарування, успіхи і радощі, поразки, народження та смерть… Усе, з чого складається наше життя…
«Правда про справу Гаррі Квеберта»
Головний герой цієї (і деяких наступних) історій Діккера – амбітний, хвацький, дещо задерикуватий молодий письменник на ім'я Маркус Ґольдман, що став всесвітньо відомим завдяки дебютному роману. Можливості, гроші, прихильниці – юний автор вважав, що увесь світ у його ніг, а успіх назавжди у його кишені. Але швидкоплинність життя та творча криза охолоджують запал Маркуса. Що робити, коли видавець вимагає нові тексти, а ти не можеш написати жодного слова? Ґольдман звертається за допомогою до свого колишнього викладача з університету – колеги по перу Гаррі Квеберта. І той йому не відмовляє: дає слушні поради щодо літературної майстерності та письма, а ще – такий необхідний Маркусу тихий закуток у Гусячій бухті із видом на океан, де б молодого чоловіка нічого не відволікало. Аж поки… його наставника не звинувачують у вбивстві неповнолітньої Ноли Келлерган, яке за тридцять три роки так і залишилось нерозкритим. Рештки тіла дівчини знаходять під будинком Квеберта, і вся країна звинувачує його у страшному злочині. Маркус ніяк не може примиритися з думкою, що його вчитель – вбивця, тому береться сам за розкриття цієї справи… Як прийняти найжахливіші таємниці із минулого людини, що була для тебе взірцем? Чи існують ідеальні люди, або просто ті, у шафах яких не ховаються скелети?
Читач пронесеться магістраллю, прокладеною над прірвою, де від кожного повороту перехоплює подих. Ця історія – про заборонене кохання, вічну тугу за мріями, яким не доля збутися. Книга розіб’є читачу серце, але він точно запам’ятає її надовго.
Добірка цитат
«Десь через півсекунди після того, як людина дочитала вашу книжку до останнього слова, вона повинна залишатися під владою сильного почуття: на мить вона має забути про все, крім того, що допіру прочитала, дивитися на палітурку і всміхатися з легеньким смутком, бо їй бракуватиме ваших героїв. Хороша книга, Маркусе, – це книга, прочитавши яку, люди шкодують, що вона закінчилася».
***
«Правда нітрохи не впливає на те, що почуваєш до людини. В цьому і полягає велика драма почуттів».
***
«Бережіть кохання, Маркусе. Нехай воно буде найбільшою вашою перемогою, єдиною метою. Коли вмирають одні люди, після них приходять інші люди. Після книжок будуть інші книжки. Після слави настане інша слава. Після грошей припливуть іще гроші. Та після кохання, Маркусе, після нього залишиться тільки сіль висохлих сліз».
***
«…не треба боятися падати, а тим паче закохуватися, бо кохання – це чудово, але як усі чудеса, воно сліпить, і у вас болять очі…».
***
«Життя – це низка виборів, з якими потім доведеться миритися».
***
«Письменники, Маркусе, такі вразливі тому, що можуть зазнавати двох видів любовних мук, тобто вдвічі більше, ніж усі нормальні люди, – мук від кохання й мук від книжки. Писати книжку – все одно що когось кохати: це може завдати неабиякого болю».
***
«Життю надають сенсу дві речі: книги і кохання».
І знову перед читачем постає вже відомий нам Маркус Ґольдман, який щиро й емоційно оповідає читачу про свої дитячі та підліткові роки, період свого становлення як особистості. При цьому, у центрі уваги – його двоюрідні брати – сильний та сміливий Вуді та розумака Гіллель (і саме на його прикладі ми бачимо, як може стати тобі достеменно рідною і близькою людина, із якою ти не пов'язаний кровним зв’язком). Письменник із світлим сумом та тугою у серці пригадує миті їх осяйного, щасливого дитинства – начебто цілу епоху, маленьку вічність, коли Монклерівських та Балтиморських Ґольдманів не можливо було роз'єднати, коли вони були одним цілим: бешкетували, потрапляли у халепи і пригоди, які завжди закінчувалися добре і щиро вірили, що так буде завжди.
Ця книга про надпотужну братерську любов та про клятву, яку брати, на превеликий жаль, не могли виконати. Коли ти дорослішаєш, і відчуваєш на собі увесь тягар нових почуттів – шаленої пристрасті, першого кохання, незвіданих і, можливо, невиправданих заздрощів, суперництва, – навіть найміцніша дружба може тріснути по швах, а серце – розлетітися на друзки.
У основі цієї родинної саги лежить драматична детективна історія, рана, що кровоточить й досі та велика Драма. І чим ближчими читачу стають Монклери та Балтимори, тим більше набирає оборотів саспенс, а історія стає болючою і щемкою. А ще вона про любов – яку ти носиш роками у серці і яку не змиють втрати та випробування, сум чи горе. І перше чисте кохання, що, на жаль чи на щастя, не забувається ніколи. Книга, яка спонукає до самозаглиблення, рефлексії та перегляду основних життєвих цінностей.
Добірка цитат
***
«…я зрозумів, наскільки тісний був зв’язок поміж мною і моїми двоюрідними братами. Одного року досить було, щоб докори і біль лишилися позаду, поступившись місцем могутній, непорушній братерській любові, що поєднувала нас трьох. Ніщо не могло її знищити».
***
«Мрій, мрій про великі звершення! Втілюються лише великі мрії. А інші змиває дощ і без сліду звіває вітер».
***
«Драми були й будуть, а жити треба попри все».
***
«Багато хто поміж нами намагається знайти сенс у житті, та наше життя має сенс лише тоді, коли воно виконує три завдання: любити, зазнавати любові і вміти прощати. Решта – просто втрачений час».
***
«Книги – це свідчення незламності нашого духу, непереборної потуги нашої пам’яті».
Найновіша детективна історія письменника. І хай не вводить у оману читачів приємна ніжно-рожева обкладинка книги, адже під нею ховається моторошна історія не одного вбивства… 22-річну Аляску Сандерс, яка нещодавно перемогла у конкурсі краси та мріяла стати відомою на весь світ акторкою, знаходять біля озера розтерзаною ведмедем. Виявиться, що це не нещасний випадок, а чийсь хитро продуманий план. Ідеальне вбивство, коли злочинець відводить від себе увагу, підтасовуючи докази і підставляючи невинних. Ерік, знайомий Аляски, вже одинадцять років скніє за ґратами через злочин, якого не вчиняв… Чи все таки?...
Напружена, заплутана, із багатьма хитросплетіннями історія, яка доводить що, переступивши межу людяності один раз, у більшості випадків зробиш це і вдруге. Що стало причиною жорстоких вбивств? Кохання? Ревнощі? Суперництво? Виявиться, що жертва, яку всі називали ясним сонечком та квіточкою, мала свої секрети, які ревно оберігала… Здається, у цій історії немає позитивних персонажів. Чи, принаймні, їх дуже мало. Проте читач матиме змогу знову зануритися у вихор життя письменника Маркуса Ґольдмана, познайомитися із його новими подружками і навіть почути дещо про Гаррі Квеберта та дядечка Сола… Історія, додатковими плюсами якої стали флешбеки та розкриття таємниць минулого (будуть особливо цікавими для тих, хто вже читав попередні книжки автора, а тих, хто ні – добряче заінтригують). А ще у цій книжці – безліч чудових цитат-роздумів про життя, письменництво, дружбу, кохання… Їх хочеться занотовувати та зберегти у пам'яті.
Добірка цитат
«Друзі самі не зустрічаються в житті, це ми їх відкриваємо»…. «Друг – це той, хто добре знає тебе, й однак любить».
***
«Друг, Маркусе, – це людина, що не є ні вашим психологом, ні матусею. Отож облиште цього бідолашного бармена, прошу вас, зателефонуйте другові, і вам стане добре».
***
«За гроші, Маркусе, можна купити будь-які почуття, крім справжніх. Гроші можуть створити ілюзію, наче ти щасливий, хоча насправді це не так, наче тебе люблять, хоча насправді ніхто тебе не любить. За гроші можна купити дім, але не спокій у себе вдома».
***
«Той, хто добре почувається у себе вдома, не збуває свого часу в інших».
***
«Усі ми носимо в собі чайку, цю спокусу нічого не робити і прожити легко. Пам'ятайте, Маркусе, що з цим треба боротися. Більшість людей тримається отари, але є ви, інший. Тому що ви письменник. А письменники – це окремі люди. Не забувайте про це ніколи».
***
«Для матері дитина залишається дитиною. Непохитна любов – ось як це називається: її породжує тільки спорідненість, і вона перевершує все».
***
«Подружжя живе щасливо тільки протягом кількох місяців. Потім праця, компроміси, образи, сльози. Але це все варте того, адже результатом буде єдність, що не залежить ні від хімії, ні від магії, це та єдність, яку ви самі створили. Кохання не існує саме собою, його будують».
***
«… якщо це неможливо полагодити, то тим ліпше. Це означає, що ти по-справжньому кохав. Це завдає великого болю, але воно надає сенсу нашому короткому життю».
Уявіть: ви – капітан поліції. Усі справи за які ви бралися – були розкриті, а злочинці – покарані. Вам навіть дали прізвисько Капітан 100%, яким ви насправді пишаєтесь, хоч і не визнаєте цього. Ви кілька десятків років відновлювали справедливість у цьому жорстокому світі і тепер хочете відпочити, тому подаєте у відставку. Разом із колегами влаштовуєте святкову прощальну церемонію, на якій… з'являється журналістка на ім'я Стефані Мейлер і повідомляє, що двадцять років тому, у своїй найпершій справі ви… сіли у калюжу, заарештувавши та посадивши за ґрати невинну людину, у той час коли справжній вбивця залишився на волі! Ба більше, не встигаєте ви прийти до тями, як Стефані зникає. Взагалі. Як наче її ніколи й не існувало на світі. Що робити? Притлумити голос сумління чи виконати борг честі та розібратися у давно забутій справі ?
Захопливий, складний, із багатьма неочікуваними сюжетними ходами та кількома часовими лініями детективний роман, який завоює вашу любов та не відпустить, доки ви не перегорнете останню сторінку цього товстунця. А можливо, навіть, ви захочете перечитати його знову!
Добірка цитат
«Якщо ви вбили перший раз, то можете вбити і вдруге. А якщо вбили двічі, то можете вбити все людство. Адже меж більше немає».
***
«Не має значення, звідки ти походиш, про тебе судять за тим, куди ти йдеш».
***
«Гарні люди завжди вважають себе негарними».
***
«Ви бачите те, що вам хочеться бачити, а не те, що вам показують».
Головний герой, яким у цій історії постає сам Жоель Діккер, пережив важку особисту та любовну драми. Щоб оговтатися від життєвих катаклізмів та зцілити розбите серце, письменник вирушає у засніжені Альпи. Там він винаймає номер у величному готелі «Палас де Верб’є», але навіть не здогадується, що йому доведеться розслідувати жорстоке вбивство минулих років, що сталося під час з'їзду банкірів Ебезнерів. Історія нагадує шахову дошку, на якій фігурки-гравці весь час змінюються місцями. Тут постає не тільки питання, хто злочинець-вбивця, але й хто був вбитий… Боротьба за «місце під сонцем» найвпливовіших та найбагатших людей країни, інтриги та підступи світового масштабу, жорстокість, підступність та маніпуляції серед розкошів та амбіцій; брехня та любовні інтрижки…
Для Діккера ця книга є особливою, адже вперше він наважився писати про рідну Швейцарію, а історію присвятив своєму покійному видавцю, Бернару де Фаллуа, – а той «був людиною, якій я завдячував усім». Тому у читачів є змога стати ближчими до письменника, і спробувати разом із ним розкрити таємниче вбивство. Обіцяємо: сюжетні повороти і розв'язка у цій історії вас точно здивують!
Добірка цитат
«Люди часто вважають, що написання роману має починатись із задуму. Натомість роман бере початок передовсім із бажання – з бажання писати. Це бажання, яке захоплює вас цілком, і ніщо не може його зупинити, воно відвертає вас від усього. Оцю постійну тягу до писання я називаю письменницькою хворобою. У вас може бути найліпша романтична інтрига, та не маючи тяги до писання, ви нічого не утнете».
***
«Життя – це роман, про який уже відомо, чим він скінчиться: наприкінці герой помирає. Отож найважливіше не те, як завершується наша історія, а те, як ми заповнюємо в ній сторінки. Адже життя, як і роман, повинне бути пригодою. А пригоди – це відпустка від життя».
***
«Великий роман – це картина. Світ, що постає перед глядачем, якого захоплює ця незмірна ілюзія, створена мазками пензля. На картині змальовано дощ: почуваєшся мокрим. А холодний сніговий краєвид ? Ловиш себе на тому, що тремтиш».
Тому обирайте книгу собі до смаку і захопливих вам читань! А краще – прочитати їх усі! Бо вони того варті! І чекаємо на нові історії від улюбленого письменника!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно