"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур

Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» вийшло оновлене видання книги Халеда Госсейні «Ловець повітряних зміїв». Перекладений Катериною Міхаліциною роман отримав нову обкладинку Назара Гайдучика і готовий знову розповісти вам історію афганця Аміра, який емігрував з Афганістану, але забрав із собою почуття провини і страху, тож згодом вирішує повернутись, щоб зробити дещо важливе…

Чільне фото AFP.

Автор цього бестселера Халед Госсейні знає про афганську війну, як ніхто інший. Він виріс у Кабулі, але згодом змушений був переїхати в Америку. Письменник детальніше розповідав про це в інтерв’ю Кортні Брукс для Radio Free Europe/Radio Liberty, а ми пропонуємо вам почитати частину цього інтерв’ю українською.

 

ПРО ДИТИНСТВО В АФГАНІСТАНІ

Я народився у 1965 році, і моє дитинство припало на останні роки перед Радянською війною в Афганістані. Виріс я у Кабулі. Батько і мати навчались в університеті. Мама була вчителькою перської мови й історії у великій школі для дівчат. Батько працював дипломатом у Міністерстві закордонних справ. Знаєте, Афганістан був тоді мирною країною і всередині, і щодо сусідів. Кабул був містом, яке розвивається і цвіте. Тобто картина, яка вимальовується при слові «Афганістан», тоді була зовсім іншою, ніж тепер. Я відчуваю, що мені пощастило мати змогу пожити за останніх мирних років новітньої історії Афганістану.

 

ПРО ПЕРЕЇЗД ДО США

Ми покинули Афганістан у 1976 році, тому що мого батька призначили на дипломатичну посаду в посольстві Афганістану у Парижі, і працювати на цій посаді він мав 4 роки. Під час нашого перебування в Парижі, радянські війська вторглись в Афганістан, і почалася війна. Ситуація вдома стала дуже нестабільною. Тоді ж почалась криза біженців, і ми особисто знали людей, яких запроторювали у в’язницю, над якими знущались і яких убивали.

Мій батько попросив прихисток у США, і моя сім’я замість повернення до Афганістану восени 1980 року переїхала у Сан-Хосе, Каліфорнія. З того часу більшість родини живе там.

 

ПРО АДАПТАЦІЮ У США

Коли ми переїхали у США, мені було 15 років, і я одразу ж пішов у старшу школу. У зв’язку з віком, адаптація в мене проходила складно. Знаєте, бути підлітком — це загалом важко. Але ще складніше адаптуватись було моїм батькам, які залишились без рідного дому і втратили майже все, для чого працювали ціле життя. Вони починали життя з чистого аркуша і робили це в умовах, які суттєво відрізнялися від звичних.

Тим не менше, я вважаю, що в них було чітке розуміння того, наскільки нам пощастило отримати можливість розпочати нове життя в Америці у той час, коли мільйони афганців опинилися в таборах біженців у Пакистані чи стали найманою робочою силою в Ірані або інших країнах. Нам справді дуже пощастило.

 

ПРО ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ

Англійською я не розмовляв. Знав декілька слів і фраз, але загалом мав вчити англійську на льоту. Я завжди мав певний хист до мов, але це справді було дуже складно. Одразу через два тижні після прибуття мене зарахували до класу зі звичайною англійською. Це був процес постійних злетів і падінь.

 

ПРО НАПИСАННЯ «ЛОВЦЯ ПОВІТРЯНИХ ЗМІЇВ»

Загалом, сюжет цієї книги вигаданий. Весною 1999 року я дивився теленовини про Талібан. У них розповідали про всі обмеження, які Талібан ввів для афганців. У якийсь момент сказали, що вони заборонили змагання із запуску повітряних зміїв. Для мене це стало певною особистою трагедією. Коли я був малим хлопцем, ми з кузенами і друзями у Кабулі постійно запускали зміїв.

Після цього я сів і написав коротку історію на 25 сторінок про двох кабульських хлопчиків, які запускають повітряних зміїв. Але вона виявилась значно серйознішою, ніж я задумував.

Через пару років, у березні 2001, я знайшов цю історію у своєму гаражі, і вона стала натхненням для роману. Тож я почав роботу, розширюючи цю історію. Згодом вона перетворилась на роман «Ловець повітряних зміїв».

Переклад — Марти Децик

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage