У романі «Ловець повітряних зміїв» Халед Госсейні розповідає про афганського хлопця Аміра, який став свідком поганого вчинку, але не втрутився в нього. Почуття вини і страху переслідувало його навіть після переїзду до США і початку нового життя. Але згодом в Аміра з’являється можливість кинути виклик своєму минулому і всім страхам та «знайти спосіб знову стати хорошим».

Чільне фото UNHCR Brian Sokol.

«Ловець повітряних зміїв» — це визнаний світовий бестселер, який описує зокрема війну в Афганістані та її жахливі наслідки. Після цьогорічних подій на батьківщині письменника, Халед Госсейні дав інтерв’ю журналістку А. Мартінезу для американського медіа NPR, у якому поділився думками про теперішній Афганістан та згадав Кабул свого дитинства. Пропонуємо вам почитати деякі особливі думки Халеда з цієї розмови.

 

ПРО ОБІЦЯНКУ ТАЛІБАНУ ПРАВИТИ НЕ ТАК, ЯК У МИНУЛОМУ

Вони мають це довести. Я буду налаштований скептично, допоки не побачу зміни в дії. Коли справді побачу зміни, то повірю їм. Вчинки Талібану більш ніж 20 років тому, у середині 90-х, були просто жахливими. Вони поводилися надзвичайно жорстоко.

Усі цьогоріч бачили фотографії людей, які біжать за літаком у Кабульському аеропорті. Я розумію, чому вони такі налякані. Ці люди пам’ятають правління талібів 20 років тому, вони бачили, які безжальні та звірячі методи використовував Талібан, щоб тероризувати людей, підкорити їх і здобути владу в країні.

 

ПРО ТЕ, ЯКИМИ МОЖУТЬ БУТИ ПОДАЛЬШІ ДІЇ ТАЛІБІВ

Одним із найбільших здобутків у Афганістані за останні 20 років є відносно надійна та вільна преса. Лідерів Афганістану регулярно критикували на телебаченні, а політичні дебати і діалоги були всесторонніми і живими.

Тож вільна преса стане певним маркером того, як Талібан поводитиметься цього разу. Про що говориться зараз в афганській пресі? Вона має можливість  переказувати події правдиво чи все ж таліби будуть контролювати і обмежувати державні ЗМІ? Це один із ключових факторів, на які я звертатиму увагу.

 

ПРО ДУМКИ ПІСЛЯ ВІДВІДИН АФГАНІСТАНУ

Якось сюрреалістично і дивно зараз розповідати про Афганістан мого дитинства і порівнювати його з теперішнім. Все відрізняється. За ці 40 років, а особливо за останні кілька днів, відбулося багато змін.

Я мав в Афганістані чудове дитинство. Ця країна була прекрасним місцем для дорослішання. Мені пощастило застати останні мирні дні ще в 70-х роках. Кабул тоді був квітучим і відкритим містом. Всюди можна було побачити розвиток. Жінки могли вільно працювати. Зокрема, жінки з моєї сім’ї були юристками, лікарками і професорками. Вони одягалися як хотіли і кермували автомобілями. У місті був театральний та музичний осередок, і загалом все було зовсім іншим. Мені поталанило жити у ті роки. Я намагався передати хоча б частинку тогочасної атмосфери в книзі «Ловець повітряних зміїв».

Афганістан — це ж не тільки про Талібан. Він не лише про торгівлю опіумом, тероризм і подібні речі. Я дуже сподіваюсь на те, що після моїх книг люди глибше розумітимуть Афганістам, більш тонко його сприйматимуть. Усвідомлять, що Афганістан — це дещо набагато складніше, аніж те, що вони бачили по в телевізорі.

Переклад — Марти Децик.