Я почну здалеку-здалеку-у-у. У школі подруга подарувала мені книгу, на форзаці якої олівцем були написані погрози штибу «торкнешся книги, повідриваю руки». Вона пояснила, що старший брат внадився тягати її книжки і продавати на балці. Застереження для брата подруга стерла. Багато років потому, коли я повернулася до своєї книжкової полиці, вирішила записувати на форзацах олівцем історії про книги, бо пам'ять річ ненадійна.

Навесні 2023 року на відкритті Форуму військових письменників я почула текст, від якого в голові ухнуло. Ух! Зазвичай після цього я м’ючу всі сторонні шуми і боюся пропустити слово. Далі увімкнулися кольори: ожиновий сік, лляне полотно. Спецефекти: блискітки дівочого сміху. Незчулася, як вже всілася поруч із героїнею оповідання «З молитвою» перевозити важезний вантаж… Дослухала авторку оповідання, перевела подих і вирішила її книгу повністю прочитати. В друзі напросилася, щоб не пропустити вихід книги і не загубити прізвище авторки.

Тепер вам всім розповідаю. Оленка Лотоцька. «Ангели в намистах». Коротка проза. Ви не побачите янголів, проте намистини відчуєте. Книга так укладена: спершу непоказна темна кулька тигрового ока, за нею сонячний бурштин, за ним кольорова скляна кулька на кшталт муранської, що треба покрутити, бо не одразу помітиш всі деталі. І так гортай-пригортай, читай і втішайся! Єдиний недолік — форзаци кольорові, а хочеться занотувати свої враження. Якось впустила закладку, почала шукати недочитану сторінку і натрапила на чистий розворот. О! Тут я тихесенько, олівцем, дрібно напишу про ті оповідання, які найбільше сподобалися. Якщо дрібнесенько, то місця вистачить.