Ну що, зізнавайтеся: чекали на продовження пригод Дольфі Спаана, малого вовкулаченя? Першу частину його пригод ви можете прочитати у книзі «Вовкулаченя Дольфі» Паула Ван Лоона! А прочитавши першу книгу серії, хутенько беріться до другої! Бо на Дольфі чекає ще чимало веселих пригод, карколомних небезпек та, здається, навіть перше … кохання?!

Шкільний табір і … повня!

Малий Дольфі змирився з фактом, що він вовкулака (якщо до цього, звісно, можна призвичаїтися)! А ось із лютим вовкулачим відчуттям голоду ти ніяк не примиришся: тому й доводиться хлопцю-перевертню вночі прокрадатися до чужих курників. Не без наслідків, як ви розумієте: бідолаху Дольфі переслідують розлючені господарі птаства, яке стало вечерею для маленького вовчиська.

Добре, що брат і найкращий друг Дольфі Тіммі (звичайнісіньке собі хлопчисько, без звички перетворюватися на лютого звіра, коли тільки на небі з’явиться повний місяць) рятує друга із найскрутніших ситуацій. Бо Дольфі ще й як би перепало на горіхи!

Та все йде шкереберть, коли у шкільний табір Дольфі Спаан їде сам, без Тіммі. Ба більше, що буде, якщо саме на ці дні припаде … повня?!

Ну, начувайтеся, усі мешканці лісу, табірні гості, та й самому вовкулаченьку прийдеться не солодко! Кілька ночей поспіль бути перевертнем у страшному Сірчаному лісі! А пришелепкуватий мисливець Бас Бак (у якого, до слова, не так давно Дольфі поцупив кілька курей) тримає рушницю напоготові!

 

Люті незнайомці, диваки-родичі та перші кохані

Крім того, поблизу табору з’являється дивак-незнайомець (він же крадій супу) з гострим, неголеним обличчям та пронизливим поглядом. Хто такий цей нечупара Лео? І невже він доводиться Дольфі… кузеном?!

«Кущі захиталися, гілки затріщали, тіні заворушилися, і з чагарників з’явилася пара сірих видовжених вух.

Перед очима Дольфі постала широка сіра вовча морда.

– Дольфі! – прогарчав великий вовк.

Принаймні це нагадувало гарчання».

Будуть тут і страшні історії біля багаття, і вовкуляча сверблячка, й пронизливе виття на місяць, і сімейні загадки та розгадування таємниць, і «вовчий день», і допомога дідуся-вовкулаки, і переживання, а що ж скаже Наура, коли побачить Дольфі такого – з хутром й іклами?!

«– Гр-р-рав! Але, е-е-е, хіба ти не вважаєш мене жахливим? Я – дика тварина! Вовк, який слинявить і дзюрить під деревами. І у вільний час я жеру курей!

Наура усміхнулася.

– Ото й усе? Я знаю людей, які чинять набагато гірше, а вони навіть не є вовкулаками…»

А, то ви ще не знаєте, хто така Наура?

«На порозі стояла дівчинка з довгим чорним волоссям. Її смагляве обличчя було кольору кави з молоком…

…. Дівчинка усміхнулася. Вона мала карі очі з золотистими цятками. Це були найгарніші очі, які Дольфі колись бачив».

 

Крім карколомних пригод, у цій книзі буде ще й багато кохання! Вкрай мила, ніжна, романтична історія першої закоханості Дольфі та Наури (о, з нею трапиться окрема (#супер_небезпечна) історія, тому я вже не можу дочекатися третьої книги про пригоди Дольфі-перевертня!); дивакувата історія кохання мами та тата Дольфі та дуже кумедна, іронічно-саркастична, й трошки незграбна історія залицянь вчительки панні Янни до вчителя пана Франса :)

«– Ой, як добре, що ти вирішив сісти поруч зі мною! – прошепотіла панна Янні. Здивований, пан Франс позирнув убік.

– Що? Ні, це сталося випадково. Я просто не хочу сидіти поруч з мисливцем Басом, бо побоююся, що вчеплюся йому в горло, якщо він ще раз щось утне.

Панна Янні якось дивно поглянула на нього.

– Справді? Який ти несамовитий, Франсе. Це мені до вподоби!

Пан Франс зашарівся».

 

Ця історія не тільки фантастично-розважальна, вона ще й про прийняття іншими тебе таким, який ти є; про милосердя, вдячність, доброту та любов, про перемогу над життєвими обставинами та труднощами.

«Дольфі не знав, ким були його власні батьки. Вони покинули його напризволяще, коли дізналися що він – вовкулаченя. Та батьки Тіммі прийняли його у свою родину. Їх не турбувало те, що він – вовкулака. Навпаки, батько вважав, що це неймовірно і дуже особливо. А Тіммі був його найкращим другом і завжди захищав Дольфі.

– Я – щасливець, – подумав Дольфі».

 

Цікавезні персонажі, як-от, наприклад, батько Тіммі, який любить усе ненормальне (може надягти на голову грілку на чай у формі слона, а у вуха начепити срібні сережки-слоненята) додають незабутньої атмосфери та колориту цій історії, як й ілюстрації.

Смішна, гумористично-фантастична, романтично-зефірна, небезпечно-карколомна книжкова серія пригод про вовкулаченя Дольфі, яку варто прочитати кожному, хто любить захопливі та цікавезні історії!

«Сьогодні третя ніч повного місяця…

… Дольфі почухав свою волохату шию. Його руки вже перетворилися на вовчі лапи, а обличчя стало мордою. Відкинувши ковдру, він зіскочив з ліжка і хутко стягнув із себе піжаму.

А тоді знадвору почулося тихе завивання.

Вовче завивання.

Підійшовши до вікна, він відсунув фіранку. Світло місяця було таке яскраве, наче він щойно увімкнув лампу, і заливало увесь садок. І у його світлі під вікном Дольфі сидів вовк.

Маленький і чорний, приблизно такого ж розміру, як Дольфі…

…Дольфі кілька секунд дивився просто йому в очі.

Він їх знав!

Карі очі з золотистими цятками…»

 

Гр-р-рав! Далі буде… :)