Для мене кожна нова українська книга — це маленька свято. Особливо, якщо це книга, до появи якої я якимось чином причетний. Це майже так само приємно, як поява власної. Тим паче тішуся, коли зʼявляється  нове видання про нинішню війну, яка потребує переосмислення вже зараз.

Та з іншого боку краще б саме цієї книги не було, а був між нами її головний герой — Михайло. І не було б потреби йому ставати Героєм.

Під цією обкладинкою — розповідь матері, в якої війна забрала сина. Таких історій зараз — тисячі, та більшість залишаються не розказаними.

А Олена Чернінька знайшла в собі сили розповісти. 

Це — болючий текст, який народжувався як реакція на страшну новину.

Спершу Олена писала про Михайла на Фб. Народжений вже після 1991, хлопець з «покоління незалежності», один із тих, хто став на її захист, один із тих, хто не повернувся.

Було нелегко, але я читав ці дописи, сповнені болю, гордості і надії. Важливі для нього, для неї, для нас.

«Зробіть із цього книгу»,  — якось запропонував Олені в коментарі. І вона зробила.

Дякую Видавництво Старого Лева, яке підтримало цей сильний вчинок матері Героя.

Читайте.