Троє Музикантів вперше навідалися до мене в гості десь у травні 22-го. Тоді я знав про них дуже мало, але одразу збагнув: просто так від цих трьох не відмахнешся. Рудий кіт на прізвисько Рудий, який намагається поїсти, щойно випадає така можливість. Ньюфаундленд, який колись був поводирем, а тепер втратив зір. Маленька сова виду Сич хатній – виду, що не даремно має назву Athene noctua, адже належав до підвладних богині Афіні. Що за передісторія в кожного з них? Чому вони з 2022 року разом мандрують Україною і чого прагнуть? Зрештою, чому інші звуть їх Музикантами й переповідають про них різне, добре й не дуже? На те, щоб дізнатися більше про їхні історії та про те, яким вони бачать наш світ, пішло кілька років. Я не поспішав. Читав збірки народних пісень, казок, повір’їв, гортав сторінки, присвячені топоніміці українських річок і міст, озер та лісів… А, правду кажучи, десь і зволікав, бо братися за ці історії здавалося мені надто зухвалим рішенням. Потім — як це часто буває в житті — сталося кілька випадкових збігів. Анастасія Левкова запросила мене у межах програми PEN-Ukraine «Мереживо. Літературні читання в містечках України» приєднатися до Катерини Міхаліциної й Марії Титаренко у мандрівці до міст Сміла і Городище. А трохи згодом Наталка Малетич запропонувала написати різдвяне оповідання до наступної збірки… Так постала перша історія – «Четвертий дарунок». Задовга для оповідання, але така, що вмістилася в невеличку книжку. 26 ілюстрацій до неї створив чудовий художник Дмитро Кривонос, блерби написали безпосередні учасники подій, а розголошену в книзі інформацію перевірили й ухвалили представники Доладного й Збитошного Дворів. Додам, що історії про Музикантів розраховані не лише на підлітків – як показує практика, дорослим читачам вони теж цікаві. Підготовча робота (збір матеріалу та укладання самої історії) дозволяє мені водночас писати інші книжки, а потім в певний момент оті інші стають на паузу, бо надходить час нових пригод Музикантів. Кожна з тих пригод – окрема й завершена, та всі разом вони складаються у більшу історію, яку я, на щастя, вже знаю. Лишилася дрібничка – все це записати…