Війна «свиней» за право зватися людьми
Бабкін Сергій
03.10.2018
З легкої руки Ентоні Берджеса та Стенлі Кубрика минуле сторіччя ввело до власного лексикону болючий термін ultraviolence. І це не мистецька забаганка, а пряма констатація дійсності. У романі Адольфо Бйой Касареса «Щоденник війни зі свиньми» теж ідеться про непотрібну жорстокість людини до собі подібних. Написаний приблизно саме тоді, що і «Механічний апельсин», він ознаменовує неможливість суспільства співживати в межах теорії ненасильства та законності.
Загальний контекст
Оскільки прийнято вважати книги призмою соціального, нижче ми вимушені навести дві невигадані щемкі історії, котрі нагально доводять потребу та актуальність книги аргентинського письменника і через кілька десятиріч після першої публікації.
Період: 2011/2012. Локації: Київ, Донецьк, Миколаїв, ін. укр. міста. «Радіо Свобода» повідомляє про кілька сотень спалених, отруєних, забитих до смерті собак. Мета (?): Зачистка вулиць перед Євро-2012. Виконавці: комунальні служби, випадкові зіпсовані підлітки.
Період: 2014/2015. Павло 20 років, окружність біцепса близько 29 см, шкіра мертвотно-блідого кольору, одягнений в чорне поло бренду Fred Perry. Локації: Москва та область. У лютому 2015-го року разом із поплічниками завдає жертві 171 ножове поранення (сто сімдесят одне!). На рахунку банди «чистильщиків» вбивства мінімум п'ятнадцяти безпритульних людей та випадкових перехожих.
На жаль, це реальні новини. Осмислюючи подібні факти, почуваєшся не моторошно, а жахливо, на межі нудоти і нервового зриву.
Задумавши «Щоденник війни зі Свиньми» (тут ми вжили слово «свині» з великої літери, бо в книзі свиньми постають Люди, а, згадуючи творчість Єгора Лєтова, слово "Люди" пишеться з великої літери), Адольфо Бйой Касарес не мав на меті створити надміру жорстоку книгу, психологічний трилер, чи сценарій до фільму жахів. Зовсім навпаки, – аргентинець нагадував суспільству, що воно постійно схильне визначати власних «свиней», щоб вчиняти над ними бійню. Безпритульні, євреї, покинуті тварини, гомосексуали, релігійні єретики тощо.
І якщо стиль викладу роману може видатися надто очевидним, – ви, напружуючи уяву, а відповідно й нерви, згадайте, як на початку роману зграя «юнаків, озброєних палицями й залізними прутами» у смердючому перевулку до смерті забиває газетяра, який декілька десятків років щодня приносив ранкову пресу під чепурні ґанки їхніх «старих».
Сюжетний контекст
Латиноамериканські реалії 1950-60-х років характеризують всезагальними поневіряннями, тотальною зневірою в минулому і нерозумінні розмитих обрисів майбутнього. До подібних думок підштовхує навіть обкладинка українського видання «Щоденника...» – сіро-розпливчаста з невпізнанним обличчям злегка схиленої вперед чоловічої постаті.
Відтворене в романі суспільство поділяється на дві групи: радикалізована молодь та люди похилого віку. Перші, маючи легальний на те дозвіл, викрадають, катують, жорстоко вбивають опонентів.
У центрі оповіді Адольфо Бйой Касареса опиняються кілька давніх приятелів, що постійно грають в труко, побиваються за убитими товаришами та конспіративно відвідують одне одного. Пригнічені нужденністю та відкинуті навіть власними дітьми «дідки» марніють в нетрях тепер чужого їм Буенос-Айресу.
Впадає в око той факт, що сина головного героя сеньйора Ісідоро Відаля звати однаково як і батька, так само, як і син його друга Нестора. Ця гра імен задумана письменником не випадково, а щоб довести абсолютну нікчемність ідеї цькування літніх, адже через певний час нині молодих Ісідріто та Нестора спіткатиме аналогічне ставлення і вже вони будуть жертвами.
Може здатися, що в певний момент дон Ісідро капітулює, приймаючи цю нескінченно-навіжену дійсність. «Рано чи пізно в житті неминуче надходить час, коли всі твої дії викликають хіба що роздратування. Тоді лишається єдиний спосіб відновити втрачений авторитет – померти», – з такими думками він повертається додому в неділю, 29 червня.
Проте ні! Бо ж він людина, а людина, від народження розуміючи невідворотність зустрічі зі смертю, має право на життя, право тим скористатися і не коритися смерті, якби сильно цього комусь не кортіло. Зрештою, Касарес визволить своїх героїв і дозволить жити без страху, вирушаючи на усамітнену вечірню прогулянку чи до запашної кондитерської на розі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно