Вірш дня. Василь Стус
09.11.2016
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Немов жар-птиця предковічних вір,
жива вода з цілющої криниці.
Ти десь єси – всьому наперекір,
і хто в тобі пробуде – хай святиться.
Суцвіттями неолітичних зір
твоя таємна розкіш пломениться,
і поночі, зимової хуги,
об груди б’ється, мов об береги,
твоя непогамованість священна.
Вернися, сину! Простягни рамена,
куди тобі підказує любов,
послухайся душі – і далі! Знов
зануртувала кров моя шалена.
Кого нема, тоді він всюди є
і всюди таємниче пробуває,
зневіреному вірити дає,
потомленому сили достарчає,
убогого чеканням веселить,
зажуреному радощі дарує.
Нехай святиться світ, допоки спить,
він многолітує й многолітує.
Здіймайся вгору! Всніжена блакить,
убивши, нас безсмертям почастує,
як молодечих літ несамовить,
посивілий і струджений відчує.
О віро віри! О красо краси!
О перле вікового сподівання!
Перенеси мене, перенеси
з епохи лютості в добу кохання,
де плинуть між медових берегів
молочні ріки, де горить калина
і де зигзичить досі голубина,
мов Ярославна з сіверських валів.
Василь Стус, із поетичної збірки «Небо. Кручі. Провалля. Вода»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно