Вірш дня. Сергій Жадан
03.08.2016
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Здавалося б, найпростіше – торкатися неможливого,
слухати нечутне й зазирати в невидиме.
А ось стоїш серед цієї ночі під зливою
й боїшся почути, що він тобі говоритиме.
Бо раптом він скаже щось, від чого зробиться боляче,
і слова його виявляться несправедливими,
і не знатимеш потім що робити поночі
під цими деревами, зірками й зливами.
Клени вгорі викреслюють свою готику,
і злива має зелену кров, мов каракатиця.
Так гірко торкатися того, що зникає від дотику,
гірше лише – не мати змоги торкатися.
Хай його слова будуть нічого не вартими,
але ніхто не вижене його з твоєї вулиці,
доведеться слухати, що він там співатиме –
серйозний, мов пес на ранковій прогулянці.
Здавалося б, неможливо все передбачити.
Здавалося б, не можна звикнути до цього протягу.
Зливи, мов жінки у вежах, засинають, ридаючи.
Дерева, як підлітки, виростають із власного одягу.
Сергій Жадан
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно