Вірш дня. Мірек Боднар
13.03.2016
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
* * *
Поволі обриваються зв’язки із зовнішнім світом,
поволі-поволі,
ніби слимак повзе,
ніби гоїться задавнена рана.
Ледь відчутне повернення до Внутрішнього Вавилона.,
Листок, відірваний від дерева, падаючи,
не танцює в повітрі так повільно,
як я танцюю.
Осінь в кольорах Ван Ґоґа —
так само вчора захотілось намалювати Грицю,
що якоїсь миті була прекрасніша за всіх мадонн Рафаеля,
за всіх жінок Вермера і Модільяні.
Але найбільші хвилювання через араукарію,
в якої кілька останніх тижнів жовтіють і сохнуть гілки.
Кімната переповнена сиґаретним димом,
змішаним із димом трав.
Конфлікт ландшафтів?
Стою і дивлюсь у вікно —
соняшник в саду похилив голову,
відвернувся від свого брата,
медитує на землю,
молиться до матері.
А в нас що?,
Ще трохи і знудить від музики,
яку безперервно слухаємо і граємо вже восьмий день поспіль,
виходячи з хати тільки по сиґарети, алкоголь і продукти.
Але так, ти не помилилась — ми янголи,
добрі янголи милосердя,
що скоро стануть бездомними,
Червоний Хрест із Ямайки.
Коли переповнює від проказаних імен та назв,
ми замовкаємо і слухаємо тишу.
Коли закінчується музика,
ми вимикаємо світло.
Мірек Боднар, із поетичної збірки «Пожертва на світло»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно