Вірш дня. Мірек Боднар
14.08.2015
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Голос скорботи
діти осені пахнуть стеблами кукурудзи, димом паленого бадилля і каштанами.
засмаглі й худі, втомлені, щойно з дороги,
в запилюжених черевиках, з крихтами тютюну і хліба в кишенях,
з горіхами в кулаках,
стоять в призахідному сонці, що золотить дерева,
і дивляться кудись за горизонт.
поглянь на їхні спокійні обличчя, розважливі рухи,
поглянь, скільки світла в їхніх очах,
відчуй, якою тишею сповнені їхні легені.
кожен з них чує свій голос скорботи,
елегійний, мінорний,
який змушує їх зупинитися врешті-решт і передихнути.
вони пам’ятають запахи всіх квартир, де їм доводилось жити,
вони знають, що найперше, із чим потрібно вживатися, це запахи,
вони вміють розрізняти найтонші коливання повітря,
простору, потоки вітру.
тепер і я з ними стоятиму, освітлений стробоскопом літа,
опромінений радіацією осені,
вдихатиму запаморочливо-терпкі випари ефіру,
палитиму сухе листя,
намагатимусь відтягнути смерть,
пробуватиму чимскоріш її наблизити.
Мірек Боднар, із поетичної збірки «Пожертва на світло»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно