Вірш дня. Катерина Калитко
16.08.2017
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Пережити знову всю цю мандрівку від
подвір’я із олеандром до монастиря на острові
францисканського.
Перевал, громовицю,
серпантин, занос в ущелину, пором, що ущільнений простір
з дощу і плиткої солі роздирає натужно.
Жінки у чорному, помисливі та повільні,
розвішують в’ялитись восьминогів. Кожна, маючи мужа,
німувала і скніла в пустій капітанській віллі
триста років – і не змінилась.
А потім ще виноград
на схилах, з яких найпростіше – випаруватись угору,
він поглинає сіль і множить її стократно,
і вина гіркі, як гортанні топоніми, вкочуються у горла
і там солонішають.
Як обдирається епідерма –
так перепрожити це чисто, немовби у мушлі колін
голій і гострій, виплакатись тобі і не згадати, де ми,
мов і справді зіграли в кювет і в урвище, і всотались у вина
від землі, прикорінно і докорінно.
Катерина Калитко, із поетичної збірки «Катівня. Виноградник. Дім»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно