Вірш дня. Катерина Калитко
17.05.2016
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Артикуляція формує чіткий чи млявий овал
обличчя; як акваріум, розбита твоя голова,
нічними рибами розпливаються по всьому тілі стигмати
зісподу шкіри. Ти нічого не матимеш,
окрім промовленого. Димно в слові «Нічого».
Ворушить зябрами ґрат брудна порожня тюрма
на розі вулиць. Усі із неї пішли,
підваживши двері, вдягнувши справжні обличчя,
як одяг навиріст, час якого прийшов.
Уздовж хребта лягає колючий шов,
тебе обплітають міцними стеблами спогади:
дитяча щічка, персиковий пушок,
біле каміння, золоте піднебіння
склепіння церковного, молитва пече тобі,
бо кожна правда формує живі роти
глиняним лялькам безликим.
І чуєш ти,
як смерті залізна вишня співає з горл.
Гумовий і непродишний дим здіймається вгору –
і раптом хтось починає вірити з висоти.
Катерина Калитко, із поетичної збірки «Катівня. Виноградник. Дім»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно