Вірш дня. Іван Байдак
05.07.2017
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Вона сказала, що знає про мене все,
бо знати про мене не так вже багато:
якісь вирвані фрази і розмиті підтексти,
ланцюг безвідповідальних вчинків і скибки невдалих стосунків.
Потім сказала, що я сам спалюю своє життя,
бо моє життя - легкозапальне і непевне:
набитий тютюн, і дешеві запальнички,
пам’ятні листи, зубна щітка, і готовність рушати за сонця.
Їй були цікаві мої платівки і книги,
вона ще не знала, що деякі я написав сам,
можливо, вона і не розуміла літер,
але погортала сторінки, чи то гадала на удачу.
Запитала, чи у мене є якісь залежності,
сказала, що за потреби може залишатися непомітною,
зауважила, що це зовсім випадково: ми зупинилися в одному хостелі, в єдиній вільній кімнаті на двох.
Потім вона запитала про мої плани,
про всяк випадок залишила контактні дані,
запитала, чи вірю в долю,
і попросила в жодному разі не плутати її з нею.
Що я мав зробити: спробувати її вразити чи захопити, чи просто залишитися в пам’яті?
Що я мав запитати її у відповідь?
Про першого чоловіка, який безповоротно змінив її сприйняття чоловіків,
кілька наступних розчарувань, які б змусили мене переконувати її: ні, я інший?
Запитати, чи холодно їй, коли прокидається,
яка думка народжується першою і скільки цукру вона додає в ранкову каву?
Чи личить їй коротка зачіска,
про історію шраму на коліні і про тату у малопомітних місцях?
Я певний час мовчав,
мені було нічого сказати.
Вона довго блукала кімнатою,
щоб не сказати чогось зайвого.
Зрештою намалювала губи і поцілувала мене,
сказала, що я подобаюся їй, але вона в це не вв’яжеться,
тому попросила відкрити пиво,
запропонувала переглянути французькі фільми,
а потім до ранку танцювала рок-н-рол.
Іван Байдак
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно