Вірш дня. Григорій Семенчук
26.04.2016
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
її тіло створене рухатись в танці
повільному, наче перші весняні дощі…
згадую лиш частину її обличчя,
перераховую на пальцях ночі:
три, дві, одна.
артерії міста наповнились людом.
від неї пахне піском,
від мене – цигарками.
липке почуття дійсності.
крихке почуття вільності.
«від чого ти хочеш втікати? – запитую, –
ти ж бачиш, навколо однакові люди,
закони, пересічні бюрократи,
дикі звірі … від чого ти хочеш тікати,
точніше, куди?»
досить широко розплющити очі,
блукати древніми вулицями
і бачити, як геніальністю плазують
посередності.
досить втримати у собі ненависть,
вживати ці дні, вечори,
наповнені погрозами про виклик міліції.
завтра пересохне горло, я погляну на тебе,
на те, як ти спиш, як розганяєш волоссям повітря,
як притискаєш до грудей книги,
написані не для тебе і не про тебе…
чи наважиться хтось це порушити?
вигнати нас на площу?
я зачинив усі двері, завішав вікна.
порушуючи тишу, цілую тебе.
ти тремтиш, як тремтять перехожі,
коли грім окуповує місто,
розганяючи всіх туземців у двері,
розливаючи дощ по твоєму балкону.
нас колись не стане…
але я хотів би, щоб перехожі усміхались
від запаху піску і сигарет,
а ти все лежиш, і тобі так пасують
перші весняні дощі…
Григорій Семенчук, із поетичної збірки «MOREвіршів і пісень»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно