Вірш дня. Дмитро Лазуткін
Лазуткін Дмитро
14.10.2020
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Небо у серпні
гаряче нестерпно —
тягнуться ночі, важчають звуки…
хтось їздить у мерсі з відкинутим верхом,
хтось їздить у танку з відчиненим люком.
Господь дає чоловічу роботу —
стріляти, вивозити і прикривати,
вриватися в пекло аеропорту,
коли броня — ніби лицарські лати.
Бо є таке світло, яке не згасає,
бо є така сила — яку не скорити.
Є те, що штовхає, і те, що тримає,
наказує битись, примушує жити.
Здіймається купол ранкового сонця,
і правда — щось більше, ніж часом здається.
Лиш той, хто змагався, і той, хто боровся, —
знає — як вміє битися серце.
Знайдеться якось, що пити, що гризти,
і будуть, напевно, добрими ранки,
допоки —
українські танкісти
ведуть вперед українські танки!
Хай що би сюди знахабніло не лізло,
у пору — сувору або каламутну —
є люди, яких захищає залізо,
є люди, які захищають майбутнє.
Дмитро Лазуткін, із поетичної збірки «Артерія»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно