«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!

***

Вона лежить у шовках, затуливши рукою рота,

щоб уві сні не зронити ім’я – дороге й закляте.

Чоловік укриває їй ніжки. Сидить допізна – робота.

Глушить ніч іржавою кавою, щоб не спати.

Та згодом її долоня падає, зрадницьки відпустивши

тільки уривчасті схлипи у тишу, плавку, як цезій,

і чоловік стає чоловічком у тій неможливій тиші,

відвертаючи монітор, щоб не світив у лице їй.

І всі янголи, покидаючи високі свої посади

летять рятувати світ від фатальних її обмовок,

тримаючи, як атланти, вологі її вуста і

вкарбовуючись, як чайки, у срібно-солоний морок.

Там, у мереживі марень – вона когось відпускає, щоб

мов ненавмисно, знову все відтворити -

то змієм у небо (нитку в руці стискаючи),

то міченим птахом, то кораблем на рифи –

аби лише безголосо, - бо лінії всі завужено,

бо несподівано скінчилися повороти.

Та Бог береже її сон, - він сидить у навушниках

і до ранку клепає марудну свою роботу…

Анна Малігон

Фото -skynewskz