«Вірш дня» - поетична рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!

*** 

Ось вона і твоя — ця шкатула голок, ниток…

Під шитвом — два разки, їхній колір — це колір кісток,

Колір плоті, яка невідомо чому скам’яніла.

І казали тобі, що вони потребують тіла,

Що живуть разом з ним. Отже, скільки разів ви вмирали,

Скільки ви оживали раніш, баламути й коралі?

 

Та яка їх вдягала, скидаючи білий халат,

Берегла таємниці народжень, одужань і втрат,

Зашивала всі рани, крім зовсім тяжких і душевних —

І тому, врешті-решт, ти шкатули цієї, напевне,

Й не торкалась так довго: бо що ж із роками ввібрали

Баламути й коралі оті, баламути й коралі?

 

Час буває рубати зв’язки і ростити зв’язки.

Час буває низати намисто на інші нитки.

Час буває вдягти його, більше не боячись

Тих чуттів і пригод, що вони увібрали колись, —

Щоб, як час надійде, передати безпечно далі

Баламути й коралі, душе моя, баламути й коралі.

 

Ви уперше також перетнули екватор? Чи

Вже були тут раніше і, просто мене ведучи,

Привели на той берег, де край володіння людського,

За яким лиш вода і крига, а далі нічого,

Де нічим не відлунять ні радощі, ні печалі.

Чи були ви до мене тут, баламути й коралі?

 

Наша плоть розчиняється, зрештою, навіть кістки.

Наші відбитки пальців приховують теки хрусткі.

А з морського дна підіймається, подивись,

Неживе, у якому життя поміщалось колись —

Що на ярмарку вигорталось з шовкової шалі:

Баламути й коралі, душе моя, баламути й коралі.

 

Ми, не маючи панциру, все огортаємо душу

Разом з тілом в тканину, у низки з невласних мушель…

Там, де сходяться два океани — і шва не знати,

Опускаєш підводний човен, рубаєш канати.

Що це вплавлено в корпус із вогнетривкої сталі?

Баламути й коралі, душе моя, баламути й коралі.

 

Над тобою маяк на горі, де колюче алое

І турист, що страшиться зустрітись із мавпою злою.

А довкола — синь, що густішає щогодини,

І вмикають вогні, і міста, і придонні рибини.

Над тобою вельд, лев обходить поснулі краалі.

Під тобою, душе, в глибині — баламути й коралі…

 

Ганна Яновська, із поетичної збірки «Золотий носоріг»