"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур
Від казок Андерсена до фентезі Толкіна. Що в дитинстві читали дитячі письменниці?
А вам також завжди було цікаво, що дитячі письменники читали у своєму дитинстві? Зараз із їхніми книжками проводять час наймолодші читачі в школах та вдома, на літніх канікулах та в зимові завірюхи, вдень і навіть коли всі вже сплять. А колись і вони зачитуватись захопливими книжками. А якими саме – розкажуть авторки цьогорічних дитячих новинок Старого Лева!
 
Оксана Лущевська, авторка книги «Сем, без проблем»

У дитинстві я читала багато, але я не можу сказати, що була затятою читачкою. Надавала перевагу вулиці, а не книжці. Але читала так гарно, що мене завжди викликали читати на клас. А це теж не додавало до читання сенсу for fun. Мій тато взагалі хвилювався, що я виросту не-читачкою. Але таки читачка я Посмішка
 
Улюблена книжка мого дитинства – «Саджо та її бобри» Сірого Сови в перекладі з англійської Соломії Павличко. І ще дуже любила казку «Дикі лебеді» Г. К. Андерсена. Зачитувалася «Казками народів світу» і «Українськими народними казками». Любила вірші Вітя Вітька (Віктора Могильного).

Цікаво, що до 5 років я розповідала напам’ять 100 українських віршів для дітей. Мої бабуся і дідусь мені постійно читали українською. Ще я любила слухати історії, вигадані нашвидку. Тоді вони були нонсенсні і смішні. Наприклад, історія про Мішутку і Машутку, яку мені постійно розповідав тато. Чи про хлопчика Сашечку, в якого на голові була шапочка… Гадаю, що ці елементи додали мені розуміння, що дитяча література має насамперед апелювати до насолоди, а тоді вже відкривати ширші і глибші сенси.
 
 
Вікторія Амеліна, авторка новинки «Е-е-есторії екскаватора Еки»

Я виросла в невеличкій квартирі з великою бібліотекою. В кожній із крихітних кімнат була книжкова шафа. Та й на кухню, якщо чесно, всі, крім дідуся, приносили книжки. Дідусь теж читав, але лише в себе в кімнаті. А ми не були такі чемні. В мене так і залишилася шкідлива звичка читати під час їжі – і сину вона теж передалася... 
 
Улюблених книжок у мене було три. Найперша – «Лев, чаклунка і шафа», друга з серії про Нарнію. Я й досі її люблю, бо це ж переказ Нового Заповіту – і дуже добрий переказ. Якщо полюбити Аслана – а його ж неможливо не полюбити з книжки (на відміну від жахливої, на мій погляд, екранізації), то потім усе життя любиш Христа – навіть якщо не віриш у нього, не ходиш до церкви тощо. 
 
Ще я разів двадцять просила бабусю перечитати мені «Пітера Пена». Маму я просила також, але читати одну і ту саму книжку погоджувалася лише бабуся. Мені самій цікаво, чому я хотіла послухати її аж стільки разів поспіль? Може, сподівалася, що Пітер таки подорослішає? Чи що Венді за ним полетить? 
 
А ще, я любила дитячу Біблію з яскравими картинками, казки Андерсена з неймовірними ілюстраціями, радянські дитячі енциклопедії з фотографіями тварин і рослин у далеких країнах. 
 
В 11 років я вже обожнювала, наприклад, «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. Пам'ятаю: на літніх канікулах лежу і читаю цю книжку вночі, коли всі вже сплять, а за вікнами звично співають поле, болото з жабами й ліс. Ні поля, ні лісу, ні жаб уже точно немає – на тому місці зараз новобудови. Та й щасливий спогад залишився тільки завдяки книжці – я впевнена.
 
 
Саша Кочубей, авторка книжки-алігата «Дарую братика за підписку. Твій інстащоденник»
 
У дитинстві я дуже любила читати і розглядати книжку з казками Ганса Крістіана Андерсена. Пам’ятаю, як мене вразила сумна історія про Русалоньку. Я досі дуже люблю казки цього письменника.
 
Також улюбленою книжкою була «Чарівник Смарагдового міста». Ми зі сестрою зачитувалися нею.
 
У батьків була «стінка» у кімнаті, де всі полиці були закладені книжками. Одна книжка була дуже моторошна – «Вершник без голови». На обкладинці був зображений саме мертвий вершник, тому книжка навіювала на мене страх. Так я і не взяла її до рук Посмішка
 
 
 
Ольга Купріян, авторка літньої повісті «Мирослава та інші з нашого двору»
 
Малою я читала переважно казки народів світу, детективи (зокрема, Енід Блайтон), любовні історії. Пам’ятаю, як намагалася впізнати по заголовках оповідки про кохання в товстеньких томах французьких антологій. Серед них була «Пампушка» Гі де Мопассана, яку я прочитала й довго думала, чи це про любов.
 
Була одна книжка, яка завдала мені непоправної травми, як я тепер розумію. Вона називається «Ця книжка для вас, дівчатка!». Довгий час я любила її, навіть – зізнаюся – вкрала з бібліотеки, попросту не занісши її назад (так, мені соромно!). Там був розділ про підготовку до свята Нового року і про те, як зробити все І-ДЕ-АЛЬ-НО. Так ось, у мене досі так не вдається. Раніше я думала, що це через комплекс відмінниці, але тепер підозрюю, що в усьому винна книжка. А що ж іще?

Тепер якось ніяково зізнаватися, що я брала з бібліотеки й інші книжки, і деякі досі стоять на поличках у батьківському домі. На своє виправдання можу хіба сказати, що в дорослому віці занесла в різні бібліотеки купу нових класних книжок.
 
 
Наталія Ясіновська, авторка зворушливої та світлої книги «Любов, дідусь і помідори»
 
Зараз я читаю дитячі книжки зі своїми дітьми і трішки їм заздрю – такого розмаїття ні в моєму дитинстві, ні в юності не було. Щоправда, більше, мабуть, радію: можна знайти чтиво на будь-який смак, хоч про детективів, хоч про динозаврів.
 
Добре пам’ятаю, що батьки читали мені твори Всеволода Нестайка. Пам’ятаю навіть обкладинку «Незнайомки з Країни Сонячних Зайчиків»: там зображена загадкова пані у вишиваній сукні і симпатичний зайчик. А коли читала своїм дітям про пригоди Колька Колючки й Косі Вуханя, виявила, що добре пам’ятаю і героїв «Лісової школи». Ще пригадується «Гобіт» Толкіна – гори, гноми, хмари – тоді усе сприймалося просто як дивовижна казка.
 
Щороку я літувала у бабусі, яка викладала у школі українську й світову літературу. У неї була величезна шафа з книжками, де я й вибирала собі чтиво, на додачу до творів шкільної програми. Часто це були аж ніяк не дитячі книжки. Зокрема «Три товариші» Ремарка. Я прочитала її в одинадцять років за порадою моєї тітки. Нічого сумнішого до того я не читала, довго ходила під враженням, а родичі сварили тітку, яка порадила мені таку дорослу книжку.
 
Років у дванадцять чи тринадцять на Новий рік тато подарував мені «Принцесу Марса» Едгара Берроуза. Здається, я закінчила читати її 1 січня. Відтоді ми разом із татом полювали у книгарнях на продовження. І якщо серія про Тарзана, якою зачитувалися мої однолітки, пройшла повз мене, то книжки про Дею Торіс і Джона Картера я перечитувала багато разів. Здається, українською їх так і не переклали. А я так і не прочитала завершальну частину, бо тоді, в 90-х, її так і не видали. А в дорослому віці не наважуюся перечитувати улюблену серію мого дитинства…
 
Ще один яскравий спогад: я сиджу за партою, перед іспитом у сьомому класі, і читаю «Графа Монте-Крісто» Дюма. Хтось гортає підручники, щось перепитує в однокласників, я ж читаю, бо батьки сказали, що все одно нічого в голову не полізе, а читання відволіче.
 
Коли я була підліткою, не було книжок, написаних спеціально для і про підлітків, тож ми якось одразу переходили на дорослу літературу – пригоди, детективи, фантастика. «Граф Монте-Крісто», «Три мушкетери» з продовженням, пригоди Шерлока Голмса, «Прибульці нізвідки», «Цей світ наш» Френсіса Карсака. До читання наукової фантастики мене заохотив тато. Це й досі його улюблений жанр.
 
Я і зараз із задоволенням читаю дитячу літературу, бо ж мама і дитяча письменниця – мені можна Підморгує
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage