Такі незручні, такі страшні вірші — до і після 24 лютого 2022 року — сталися книжкою. Багато з них розійшлися світом, і прийшов час їх усіх відпустити.

«Каміння і цвяхи» — це те, з чого будують дім, і те, на що він розпадається від ворожого влучання. І водночас — давні знаряддя покарання і вбивства, якими не гребує ворог, що сам є втіленням архаїчного зла.

Коли я зібрала ці тексти, то побачила, що попри великий розлам, це єдина цілість, де перша частина рукопису перетікає в другу. З образністю та історіями. А межа між ними показує, як ламається і перезбирується мова поезії в умовах великої війни і великих потрясінь. Коли голос мусить постійно продиратися крізь оніміння, щоб фіксувати і свідчити.

В цій книжці більше мовчання, аніж слів. Тут багато текстів із прямими і непрямими присвятами — важливим для мене людям. Деякі з них написані вже як присвяти пам’яті. І все ж тут є море і часом химерні квіти, і світло, яке ховається у найтемніших місцях.

Такі страшні і такі прекрасні ілюстрації міг створити тільки Олекса Манн. Мені на якусь мить стало боляче від їхньої точності і гостроти. Не знаю, як він це зробив, але я бачила їх достеменно такими.