Усі слова, які ми шукаємо й не знаходимо – є в поезії
Цвик Олена
21.03.2020
21 березня світ відзначає День поезії. Старий Лев теж приєднується до святкувань. Адже ніяка пандемія й паніка не зупинить руху мистецтва, весни й тяжіння людства до прекрасного. Зрештою, в поезії та творах мистецтва завжди можна знайти підтримку, а то й корисну пораду. «Виживуть тільки ліниві і ніжні», – запевняє український поет Юрій Іздрик. «Виживуть лише коханці», – підкреслює американський режисер Джим Джармуш. А ми, завдяки французькій письменниці й психологині Мартен-Люган, точно знаємо, що «щасливі люди читають книжки і п'ють каву». Тож карантин, що не кажіть, – ідеальний час, аби ліниво потягувати каву з коханими, ніжно гортати улюблені книжки та насолоджуватись першими весняним теплом. А наші поети розкажуть тим часом, які книги не дадуть вам нудьгувати під час карантину, які віршовані рядки являються їм уві сні та про свої перші проби пера.
Катерина Міхаліцина, авторка збірки «Тінь у дзеркалі»
Пригадуєш, коли ти написала свій перший вірш? Про що він був?
Перший вірш я написала десь у третьому чи четвертому класі, коли вчителька попросила вивчити вірш про улюблену тварину, а вдома не виявилося жодного годящого, на мою нескромну дитячу думку, віршика про коня. Зраджувати свою велику копитно-яблукато-гривасту любов мені не хотілося, а до бібліотеки за кілька кілометрів від хати йти було ліньки (та й не пустили б мене, мабуть, швендяти Млиновом). Довелося викручуватися:) Той віршик про білого коня з розметаною на вітрі гривою досі живе в батьків на горищі, у саморобній книжечці з саморучними ілюстраціями.
Тираж закінчився
Якщо тебе розбудити серед ночі і попросити процитувати віршовий рядок – що це буде?
Я б прочитала уривок з Чубаєвої поеми «Говорити, мовчати і говорити знову»: я так довго мовчав / ти ж бо знаєш як важко було мені в сутінках / вустами вологими на добрі слова натрапляти...
Але, чесніше, хоч і не так красиво, було б, мабуть, так: «Я Каю. Каю, Каюся, / Я страховиськ не боюся...» (із серії книжок про Каю). Або: «Ну що, – каже мишка, – побачив, гультяю, / Якого я страху на всіх наганяю? / А зараз, – живіт собі мишка почухала, – / хотіла б я з'їсти... котлетку із ґруффала!» (привіт Джулії Дональдсон і Віктору Морозову, який переклав Ґруффала з ґруффалятком).
Це щось із розряду «чим живу, про те й співаю»: залежно від того, з чим ми засинали, могла би процитувати щось із «Людини-восьминіжки» Жака Жаб'є, чи про пригоди корови Лізелотлі (Лізелотти насправді) Александра Штеффенсмаєра. Хоч можу, напевне, видати щось із Віслави Шимборської, яку багато читаю зараз, чи якийсь особливо рідний пасаж із книжки, над якою працюю.
Чиї вірші порадиш читати зараз, під час карантину, щоб не впадати в паніку та нудьгу?
Я би радила насамперед уважно прислухатися до себе і обрати те, що резонує і промовляє саме до вас і саме цієї хвилини. Навіть якщо це не вірш, а тиша в кімнаті чи пташиний щебіт за шибкою. Це й буде найцілюща поезія-на-тепер.
Павло Коробчук, автор збірки «Хвоя»
Пригадуєш, коли ти написав свій перший вірш? Про що він був?
Перший вірш я написав у 12 чи 13 років. Перед сном крутилося в голові і я спеціально встав і записав. Надемоційний заряд був. Вірш був про журавлів. Що вони летять, а після них усе лишається білим. Ну, такий романтичний і смішний вірш:)
Якщо тебе розбудити серед ночі і попросити процитувати віршовий рядок – що це буде?
Якщо розбудити серед ночі, то я процитую «Втомилася; не спочивать. Пішла в снопи...». І скажу, що це Шекспір, бо вночі все завжди змішується.
Чиї вірші порадиш читати зараз, під час карантину, щоб не впадати в паніку та нудьгу?
На час карантину читайте щось світле і цікаве - наприклад, Бруно Шульца або Беллу Ахмадуліну.
Оленка Гусейнова, авторка збірки «Супергерої»
Тираж закінчився
Пригадуєш, коли ти написала свій перший вірш? Про що він був?
Це було у 1987 році, в автобусі Алупка-Севастополь. Автобус дуже рано відправлявся. Здається, о 5 ранку. Тато з вечора мене налаштував, що я маю не пропустити, коли з вікна буде видно поля, всіяні червоними маками і Ай-Петрі. Тому я всю дорогу боролася зі сном. Допоміжним виявилося вигадувати вірш. Я одразу наївно поділилася ним з батьками. На жаль. Бо мама пам'ятає його й зараз, час до часу цитує його мені і я помираю з сорому.
Якщо тебе розбудити серед ночі і попросити процитувати віршовий рядок – що це буде?
Якщо би будили мене цієї ночі, то це безсумнівно були б Іздрикові «виживуть тільки ніжні й ліниві». Загалом я погано пам'ятаю поезію. Тобто пам'ятаю добре, але цитувати не вмію. Навіть з цією цитатою було б швидше за все десь так: «виживуть якісь там і ліниві». Є рядок Вінграновського, який мене колись дуже вразив, і я не пам'ятаю нічого окрім інстинктивного відчуття блискучого рядка і вже років 10 не можу його знайти. Але є рядки, які завжди зі мною, навіть важко згадати відколи, їх кілька: «хорошо бы собаку купить» Івана Буніна, «ребенок стоит на песке золотом в руках его яблоко и стрекоза» Арсенія Тарковського, «но времена для брутов слишком круты» Давида Самойлова, «And makes me end where I begun» Джона Донна, «Loving you has made me so scandalously beautiful» Бренди Шонессі і «А як там насправді було — то яке кому, Господи, діло Важливо — як буде. А буде — як я напишу» Оксани Забужко.
Чиї вірші порадиш читати зараз, під час карантину, щоб не впадати в паніку та нудьгу?
Пораджу набрати побільше поетичних антологій. Українських і не українських. Запастися поетичними серіями. Слідкувати за сторінками поетів і поеток в соціальних мережах. І слухати поезію на Радіо Культура. Думаю зараз знадобиться все від Ліни Костенко до Буковські, від Максима Рильського до Тараса Мельничука, від Віслави Шимборської до Петрарки. Всі слова, які ми шукатимемо і не знаходитимемо – будуть в поезії.
Анна Малігон, авторка збірки «Розарій»
Пригадуєш, коли ти написала свій перший вірш? Про що він був?
Пригадую. Років у сім закрилась у кімнаті, ображена, і написала вірш... «Золоті голки». Про новорічну ялинку. Урочисто всім прочитала, а потім демонстративно знищила.
Якщо тебе розбудити серед ночі і попросити процитувати віршовий рядок – що це буде?
Це буде скандал. Бо не люблю, коли мене будять.
А потім, би, можливо, зацитувала Оксану Забужко «Не руш моїх кіл – мої кола тобі не належать...»
Чиї вірші порадиш читати зараз, під час карантину, щоб не впадати в паніку та нудьгу?
Давніх китайських поетів. Ду Фу та Лі Бо.
Галина Крук, авторка збірки «Доросла»
Пригадуєш, коли написала свій перший вірш? Про що він був?
Не вийде відповісти так сильно і страшно, як Ліна Костенко («мій перший вірш написаний в окопі»), все банальніше – в пісочниці, у віці якихось шести років – я збудувала собі прекрасний світ – замок, гори, озерце, натикала гусячого пір’я вздовж дороги (замість тополь). І так мені він сподобався, що я відразу вирішила це все оспівати віршем – починався він «тополі-тополі, ви виросли в полі» і складався з трьох щирих і доволі вправно заримованих строф, донині пам’ятаю. Словом, як писав інший поет, Василь Симоненко, «щось у мене було від діда Тараса і від прадіда Сковороди». Але ключова була – ота радість творення чогось нового, дитячий захват від процесу творчості.
Тираж закінчився
Якщо тебе розбудити серед ночі і попросити процитувати віршовий рядок - що це буде?
Ой, боюся, що якщо розбудити серед ночі заради віршової цитати, то я швидше буду прозою висловлюватися, щось із Подерв’янського. У мене завжди була добра пам’ять на вірші, ще дитиною я знала їх напам’ять кілометрами – в садочку діти вчили кожне свою репліку, а я запам’ятовувала весь сценарій з ремарками виховательки та розлогими прозовими цитатами. За всі роки читацького досвіду в моїй голові – як у вулику, до кожної ситуації згадується щось інше. Дуже люблю медитативного Вінграновського «і сушить голову за цвітом своїм мак», чи філігранно-болісного Плужника «уночі вели його на розстріл, хтось тримав ліхтар як смолоскип», Стусове «а син біжить як горлом кров біжить», Павличкове із «Таємниці твого обличчя» «так гарно ти снилась мені: не руки, не очі, лиш голос», Римарукове хуліганське «сорок – це корок, а клята душа все ж витікає» і ще багато.
Чиї вірші порадиш читати зараз, під час карантину, щоб не впадати в паніку та нудьгу?
Раджу надолужувати і заповнювати прогалини – в нас стільки блискучих і самобутніх поетів було за всі часи, розстріляних, репресованих, забутих, які вже самі за себе «не пімнуться» – що просто для початку можна взяти «Антологію української поезії ХХ століття», видану Іваном Малковичем, і читати-читати-читати, доки не знайдете щось своє. Не кажучи вже про наших сучасників, до яких просто рукою подати. І Джона Дона, і Томаса Стернза Еліота, і Єйтса, і Віславу Шимборську, і Пауля Целяна, і Сильвію Платт, і отця Яна Твардовського. Особливо того останнього, допомагає від паніки і нудьги.
Мирослав Лаюк, автор збірок «Троянда», «Метрофобія»
Пригадуєш, коли ти написав свій перший вірш? Про що він був?
Моя баба Катерина, яка була ткалею, часто приглядала за мною, ще дошкільням. Тому я сидів біля верстату і щось писав, читав, малював. І якось я написав віршика про їжачка. Прочитав їй, а вона, гримнувши лядою, назвала мене малим брехлом і сказала, що передивиться всі книжки, щоб викрити мій плагіат. Однак так нічого і не знайшла.
Якщо тебе розбудити серед ночі і попросити процитувати віршовий рядок – що це буде?
Я напам’ять майже не знаю віршів, тим більше своїх. І загалом – краще мене серед ночі не будити, бо я навряд чи в таких випадках висловлюся віршовими рядками. Хіба що так: іноді мені сняться вірші, тому, якщо це буде правильний час, я, певне, міг би ці вірші і одразу зачитати.
Чиї вірші порадиш читати зараз, під час карантину, щоб не впадати в паніку та нудьгу?
Стару класику. Вона нагадує, що в світі є речі, до яких ми, зрештою, завжди повертаємося – після війн, коронавірусів і депресій – вічно прекрасні, вічно наповнені, вічно нові: Овідій, Вергілій, Ґете, Данте…
Юлія Мусаковська, авторка збірки «Чоловіки, жінки і діти»
Пригадуєш, коли ти написала свій перший вірш? Про що він був?
Мабуть, не перший взагалі, але перший як цілісний твір - був у мене вірш про батьківщину, написаний у першому класі. Щирий такий, патріотичний дитячий вірш про красу Карпат, любов до рідної землі. Силаботоніка з такими очевидними і навіть дієслівними римами. Дивно, але я ще досі його пам'ятаю, слово в слово.
Якщо тебе розбудити серед ночі і попросити процитувати віршовий рядок – що це буде?
«під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми»
Іноді не можу повірити, що дійсно знайома з авторкою цих рядків, геніальною Наталкою Білоцерківець, і вона навіть написала передмову до моєї другої книжки «Маски». Ми мали нагоду поспілкуватися про підчас минулорічного фестивалю «Острів Європи», в саду Коцюбинського у Вінниці, і дуже особливі теплі спогади залишилися від цієї розмови.
Чиї вірші порадиш читати зараз, під час карантину, щоб не впадати в паніку та нудьгу?
Раджу до читання вірші Оксани Куценко (Розумної), її вірші пронизані такою золотою рівновагою, справжністю та любов'ю до життя, що аж легше дихається після кожного її тексту. Там багато Південної Африки, де вона вже тривалий час живе та працює, і кожен вірш звідти - це ніби послання з іншого виміру. Люблю тексти Анни Хромової про пошук та усвідомлення себе, материнство, плинність часу. Хотілося б нарешті побачити її поетичну збірку.
Часто перечитую вибране Василя Стуса і «П'ятикнижжя» Грицька Чубая, у різних ситуаціях. Їхня поезія налагоджує мої життєві механізми, дає силу і віру, щоб рухатися далі. З американських поетів пораджу Теда Кусера, він ловить і фіксує пронизливу красу нашого буденного світу, яку ми не встигаємо помітити, живучи в сучасному шаленому ритмі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно