Слідом за «Ідеальною незнайомкою» та «Списком запрошених» Старий Лев потішив читачів іще один захопливим детективним трилером. Роман американського письменника Райлі Сейґера «Останні дівчата» вийшов у перекладі Романа Гардашука та художньому оформленні Івана Шкоропада.

Просто зараз про сюжет новинки, стиль автора і динамізм книги ви можете дізнатися від американської письменниці Стеф Ча. Пропонуємо почитати уривки із її рецензії на «Останніх дівчат» для видання «USA Today».

***

Стівен Кінг назвав «Останніх дівчат» «першим великим трилером 2017 року». Це перший роман Тода Ріттера, який пише під гендерно-нейтральним псевдонімом Райлі Сейґер [...]

Десять років тому Квінсі Карпентер, тоді ще студентка коледжу, пережила масові вбивства у Сосновому котеджі, під час яких загинули п’ять її друзів. Зараз вона успішно веде блог про випічку та живе в красивій квартирі на Мангеттені зі своїм хлопцем, який працює народним захисником. Квінсі подобається думати, що вона пережила травму минулого — дівчина навіть забула більшість подій тієї ночі. І лише вино, залежність від ксанаксу, легка клептоманія і повне небажання піднімати розмови на тему тих вбивств вказують на протилежне.

Та преса не зважає на її небажання розмовляти. Квінсі називають «останньою дівчиною» — однією з трьох жінок, які пережили масові вбивства і якими захоплюється публіка. Коли першу з цих дівчат знайшли мертвою у ванній, друга приїздить у Нью-Йорк у пошуках Квінсі.

Саманта цікавиться справжньою історією Квінсі та швидко будує з нею теплі й близькі стосунки. Вона не вірить, що у Квінсі все добре, тож намагається відкрити її потаємні секрети, зокрема й правду про вбивства тієї ночі.

Усе це збільшує рівень напруги, і якщо ви хочете гострих відчуттів та екшену з кров’ю і вбивствами, то «Останні дівчата» — саме те, що вам потрібно. Автор тримає інтригу протягом всього твору, і в ньому є декілька різких та несподіваних поворотів сюжету. Швидкий розвиток подій з короткими розділами й альтернативними часовими лініями не дозволять вам нудьгувати [...]

Переклад — Марти Децик