Уривок із книги «Кактус» Сари Гейвуд
Гейвуд Сара
06.08.2021
Роман «Кактус» Сари Гейвуд уже зачарував мільйони читачів у світі, став бестселером The New York Times, а Різ Візерспун обрала цю книжку для свого читацького клубу Reese’s Book Club x Hello Sunshine та для створення екранізації.
Це — історія жінки-колючки, якій необхідно тримати все під контролем. С’юзен Ґрін стримана й нетовариська (не надто приємна жінка, якщо чесно). Їй просто не до вподоби надмірна чутливість та емоційність. Сюрпризи? Ні-ні, сюрпризи С’юзен ні до чого. Найкраща подруга чи кохання всього життя? З цим теж не до неї. Усі ці соціальні зв’язки — такі часо- й енергозатратні… Хіба воно того варте?
Але все не так просто. Незапланована вагітність у 45 від партнера по сексу, раптова смерть матері, дуже дивний заповіт, ще й брат, з яким стосунки не склалися з дитинства, постійно псують життя… Плани С’юзен руйнуються зі швидкістю світла.
Від чого ж вона себе захищає, контролюючи все на світі? Невже кожна колючка цього кактуса, яким стала С’юзен, проростає з її дитинства? І взагалі, вміють ті «кактуси» цвісти чи ні? Читайте у книзі!
А ми ж пропонуємо розпочати знайомство з нею із уривка.
***
На жаль, зараз я мушу давати собі раду не лише із вкрай підозрілим заповітом матері та Едвардовою безцеремонністю. Досі я не прагнула безпосередньо братися до другої проблеми — не тому, що соромлюся чи «перебуваю в запереченні», але тому, що на адаптацію до ситуації потрібен певний час. Необхідно сприйняти всі факти, обдумати їх і вирішити, куди рухатись далі. Ви вже здогадалися, що я — на перших місяцях вагітності. «Але ж тобі сорок п’ять, ти самотня і обмежена в фінансах», — ймовірно, подумаєте ви. Звичайно, мені це прекрасно відомо, і я з усією ретельністю розглядаю всі наявні в мене варіанти дій.
Хотіла б з усією чіткістю пояснити, що не мала ані найменшого бажання завагітніти. Я давно вже вирішила, що з огляду на те, як я ціную самостійність, у моєму житті не знайдеться місця ні для чоловіка, ні для дітей. Ось чому мені так підходила домовленість із Річардом. Вперше ми зустрілися понад дванадцять років тому. Якось я випадково переглядала колонку «Самотні серця» в газеті «Івнінг стандарт», яку хтось залишив на сидінні в метро — не тому, що почувалася самотньою чи шукала партнера, а просто з нудьги та цікавості — коли мою увагу привернуло одне оголошення. Досі пам’ятаю його дослівно:
«Вельми презентабельний чоловік, віком за тридцять, без бажання створювати сім’ю, шукає незалежну жінку з самостійною вдачею для обопільної насолоди театральними, мистецькими та гастрономічними принадами Лондона й одне одним, без взаємних зобов’язань».
Я озирнулась, чи ніхто не дивиться, видерла цей клаптик з газети і поклала між сторінок свого записника, де він і лишався наступні кілька днів. Мушу визнати, на той час я почувалася трохи виснаженою. Мені було тридцять два чи тридцять три роки, і проживання в Лондоні більше не було суцільною розвагою, як колись. Мої шкільні та університетські знайомі, як і співробітниці та співробітники, ринули в напрямку шлюбів та батьківства, ніби лемінги. «Чом би й ні? — подумала я. — Що я втрачаю?» Мати компаньйона для відвідування театрів, галерей та ресторанів було б приємно. Плюс додаткова зручність інтимних стосунків на регулярній і надійній основі.
Мушу пояснити — і це не зарозумілість, а констатація факту, — що ніколи не відчувала нестачі чоловічої уваги. Схоже, мініатюрна статура, біляве волосся і доглянута зовнішність практично гарантують певний рівень зацікавленості (один колега якось сказав, що я схожа на Кайлі Міноуґ, яка обрала кар’єру секретарки, не впевнена, чи він вважав це компліментом). Проте з’ясувалося, що всі чоловіки без винятку очікують від мене більшого, ніж я готова дати. Деякі хотіли романтичного кохання, єднання душ, відкритості думок і почуттів; іншим потрібні були благоговіння, пошана, догідливість. Я не створена ні для тих, ні для інших дурниць, тому мене й привабило те оголошення в газеті. Схоже, його подав вихований чоловік, який шукав стосунків із представницею протилежної статі без будь- яких прихованих планів. Це було ніби завести інтрижку, тільки без тієї незручності, коли чоловік може поверну- тися додому у невідповідну мить.
Десь із тиждень я зважувала всі «за» і «проти», а тоді написала на вказану в оголошенні адресу абонентської скриньки. Ще за кілька днів, після по-діловому стриманої телефонної розмови, коли ми узгодили умови спілкування — жодних довготермінових зобов’язань, жодних емоційних залежностей, жодного порушення особистого простору, — я зустрілася з Річардом у фешенебельному ресторані в Челсі, де, як я знала, було зовсім не просто замовити столик. На мій подив, Річард виявився по-простому привабливим. Усе в ньому було доладним і пропорційним: ніс ані задовгий, ані кирпатий, тіло не надто м’язисте, алей не хирляве; очі, помірно карі, витримували мій погляд на рівних; шкіра — здорова і чиста; він був вищим за мене, але не надміру. Вдягався він так само гармонійно: ідеально випрасувана бавовняна сорочка, світлі штани-чінос і згадані вище начищені коричневі черевики. Його манери були бездоганними, але не штучними, а розмова — цікавою. Він цілком ненав’язливо запропонував заплатити за мене і не виказав жодного роздратування, коли я наполягла розділити чек.
Річард поінформував мене, що є мистецьким критиком і оглядачем-фрілансером, живе в Сассексі й щотижня приїздить до Лондона на день-два. Сказав, що він — людина зайнята й занурена у власні інтереси, і не має бажання зв’язувати себе сімейними узами. Запропонував зустрічатися вечорами щосереди, попередньо домовляючись телефоном у неділю. Я відповіла, що як слід усе обдумаю і повідомлю своє рішення. За два дні я зателефонувала йому, щоб повідомити, що приймаю його пропозицію з тією умовою, що кожне з нас може в будь-який час перервати стосунки без жодних запитань з боку іншого. Наступної середи ми пішли на «Травіату» до Англійської національної опери, а потім повернулися до його номера в смарт-готелі, де все відбулося більш ніж приємно.
Як я вже сказала, це було понад дванадцять років тому. Впевнена, ні Річард, ні я й гадки не мали, що наша угода протриває так довго, але вона ідеально відповідала нашим потребам. Мене тішили художні галереї, прем’єрні покази й ексклюзивні ресторани, двері яких були відчинені перед Річардом завдяки його професійним зв’язкам. Річард отримував задоволення від того, що поряд із ним на всіх цих заходах присутня надійна компаньйонка. І обоє ми були раді підтримувати інтимні «стосунки», що жодним чином не підважували незалежності жодного з нас. Єдиним мінусом для мене були фінансові витрати: я завжди напо- лягала на тому, щоб самостійно оплачувати свої вхідні квитки (хіба що вони були безкоштовними) чи свою частку ціни бронювання готельного номера, який Річардові доводилося замовляти. До того ж тепер я мусила купувати собі вечірні сукні, взуття і сумочки, які за інших обставин були б мені непотрібні. З такими витратами було складно заощаджувати, та я вирішила, що нематеріальні вигоди тут виправдовують грошові витрати.
Ми з Річардом ще від початку домовилися не розпитувати одне одного про дитинство та родичів, важило лише задоволення від спільно проведеного часу. Втім, на підставі його догляду за собою, дисциплінованості та точної, дещо старомодної манери розмовляти у мене склалося враження, що він виріс у родині військових — а може, і сам певний час присвятив військовій кар’єрі. Разів зо два я на це легенько натякнула, і він не став нічого заперечувати.
Про те, чи зустрічався Річард одночасно і з іншими жінками, я уявлення не мала — і не розпитувала, позаяк вважала, що мене це абсолютно не стосується. Проте оскільки я нічого не знала про Річардове інтимне життя поза нашими побаченнями, я наполягла на тому, щоб він щоразу дбав про відповідні засоби захисту в ті моменти, коли ми лишалися вдвох у готельному номері. Я завжди вважала бар’єрні контрацептиви надійними — і мусила заплатити свою ціну за відкриття, що це не так. Можливо, мені слід було забезпечити подвійну гарантію, самій приймаючи протизаплідні, але в той час я подумала, що можу від цього втратити пильність і не настільки ретельно стежити за дотриманням вимог контрацепції з Річардового боку. Хай там як, щось явно не спрацювало, хоча я так і не зрозуміла, що саме сталося.
Моє нинішнє становище починало виявлятися у симптомах, які, як я розумію, є в таких випадках традиційними: затримка, відчутний металевий присмак у роті, а згодом, за декілька тижнів — постійні напади нудоти. А вже коли мене після обіду знудило просто на роботі, я ясно зрозуміла, що вагітна.
Пізніше того ж дня я скористалася тестом, який підтвердив мій здогад. Дивлячись на смужечку тесту на столі перед собою і не в змозі стримати тремтіння рук, я взяла мобільний і надіслала Річардові повідомлення, що нашим стосункам кінець. Негайно надійшла відповідь, і відбувся цілий SMS-діалог:
«Річард: Це як сніг на голову, С’юзен. Обговоримо все при зустрічі в середу. Ми могли б посидіти де-небудь перед концертом?
Я: Нічого обговорювати. Ми від початку вирішили, що кожен може розірвати домовленість, якщо вона нас більше не влаштовує, і саме це я й роблю.
Річард: Це було дуже давно. Ти не думаєш, що я заслуговую на пояснення?
Я: Про таке ми не домовлялися.
Річард: Просто зустрінься зі мною в середу, і ми докладно все проговоримо. Я й уявлення не мав, що ти чимось незадоволена.
Я: Я не незадоволена. Дякую тобі за дванадцять приємних років і бажаю всього найкращого в майбутньому. Щасти тобі. С’юзен».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно