Багатьом читачам економіка може здаватися нудною та складною сферою, а економісти — серйозними і нудними аналітиками, які мислять тільки цифрами. Яніс Варуфакіс — точно не один із них. Адже йому вдалося зробити неможливе — пояснити цю «складну науку» своїй 12-річній доньці. 

У своїй книзі «Розмови з донькою про економіку» відомий грецький економіст ламає стереотипи про заплутаний світ державних облігацій, фінансових фондів та капіталізму і доводить, що навіть найскладніші поняття можна пояснити за допомогою звичайного діалогу. 

Переконатись у цьому можуть і українські читачі. 2018 року «Видавництво Старого Лева» за підтримки фінансової групи ICU випустило книгу грецького економіста в перекладі Юрія Скавінського. 

Як же виникла ідея написати таку книгу? І чому колишньому міністру фінансів Греції після багаторічної діяльності фахівцем-економістом закортіло пояснити свою складну науку всьому світу? Причин — декілька. І всі вони — прості.

Розлука з донькою

Із дружиною Яніс познайомився під час свого викладання в університеті Сіднею, на економічному факультеті. Її звуть Маргарет, і вона вивчала історію, науку, яка Варуфакіса теж цікавила. Дуже скоро Яніс і Маргарет одружились і переїхали жити в Грецію, де, однак, їхній шлюб довго не протримався. Маргарет покинула Афіни та повернулася до Австралії. Лише після розлучення Варуфакіс дізнався про те, що в Австралії в нього народилася донька, Ксенія.

Яніс, хоч і знаходився за багато кілометрів від Австралії, бажав брати участь у вихованні дитини, а тому шукав для цього всі доступні способи. 

«Я відчув велику відповідальність, коли дізнався про її народження. І надалі намагався якомога частіше бачитись із нею хоча б якось. Ксенія мала Skype-екран біля свого ліжка, тож я міг читати їй кожної ночі казки та колискові», — згадував той час Яніс в інтерв'ю виданню the Guardian.

Варуфакіс хвилювався, що не зможе брати активної участі в житті Ксенії і хотів хоча б якось це змінити. Саме тоді і виникла ідея написати книгу-діалог, в якій можна було хоча б текстом відчути поряд себе доньку. Звісно, Ксенія не розмовляла з батьком про економіку буквально, не слухала його й не була поруч. Яніс, натомість, вирішив сфантазувати їхній спільний діалог і вже на його основі писати свою книгу. 

Журналістам the Guardian він зізнавався: «Одна з причин, чому я написав цю книгу, — це моє бажання відчути її присутність. Ця книга, це фантазування про те, що я розмовляю з нею про економіку, дозволили мені відчути, що я є ближче до Ксенії». 

Але чому саме економіка? Чому у своєму бажанні бути ближчим до доньки Варуфакіс вирішив зробити основою їхнього уявного діалогу саме економіку, якою Ксенія мало цікавилась? Відповідаючи на ці запитання, автор вказав на другу причину, чому його книга побачила світ. Людська необізнаність.

Простими словами про складне

Економіка може здаватися надто важкою і заплутаною для розуміння. Складна термінологія, цифри і незрозумілі графіки — це те, що справді відлякує людей від вивчення будь-яких точних наук. Але, як стверджує сам Яніс Варуфакіс, економіка не є одною з них. У своїй лекції для студентів Сіетлського університету University Temple United Methodist Church він запевняв:

«У нас в економістів є звичка — говорити людям про прості речі складними та незрозумілими термінами, щоб ніхто, крім нас, цього не розумів. Вважайте це такою собі монополією на знання економіки. З цієї монополії багато фахівців, зокрема, і я, заробляють собі на життя.»

Варуфакіс — не перший, хто вирішив спростити саму подачу наукового матеріалу для звичайної аудиторії. Можна згадати книгу Чарльза Вілана «Голу економіку — викриття нудної науки» чи «Економіку. Інструкцію з використання» Ха-Юн Чанга. Але на фоні всіх цих бестселлерів «Розмови з донькою про економіку» виділяється своїм концептом діалогу з підлітком. 

У розмові з деканом та професором економіки The New School for Social Researche, Вільямом Мілбергом, Яніс каже: «Люди питали мене, навіщо. Після всіх попередніх моїх складних праць про капіталізм і так далі, навіщо я почав писати цю книгу? І причина доволі проста. Я хотів зламати монополію на економіку. Цією книгою я хотів зібратися з думками і подумати, яким же чином я можу пояснити цю науку людям простими словами. І єдиним способом досягти цього було уявити, що я пояснюю все це своїй 12-річній доньці. Я уявив, що розмовляю з нею і пробував пояснити їй складні речі настільки зрозуміло й цікаво для неї, наскільки це взагалі можливо».

Сам процес написання виявився ще тим викликом для економіста. Те, що раніше можна було розписати звичною для Варуфакіса термінологією й графіками, в цьому випадку доводилося спрощувати та шукати способу викласти весь матеріал доступно й ясно, не втрачаючи при цьому смислової основи. Проте старатись, каже Варуфакіс, варто. І не лише йому, але кожному, хто бажає виховати своїх дітей фінансово грамотними. Студентам Сіетлського університету під час своєї лекції він дає таку настанову:

«У нас у всіх є моральний та політичний обов’язок говорити з нашими дітьми про економіку. Тому що у світі, в якому ми зараз живемо, економіка є присутньою в майже кожній сфері нашого життя. Податки, школа, система охорони здоров’я, зміна клімату тощо. Все це відбувається під впливом того, що називають економікою».

Економіка — не наука

Що ж стосується економіки як науки, Яніс і тут намагається грати проти правил. У своєму виступі перед студентами Сіетлського університету він переконує, що його професія не є наукою зовсім і що лише стереотип про економіку як складну точну науку відраджує спільноту від її вивчення.

«Для демократії буде великою трагедією, якщо ви і моя донька теж вважатимете, що краще полишити економіку на економістів та на фахівців. Я не виступаю проти них. Я лише хочу сказати, що економіка — це про суспільство як таке. Це не наука. Так, вона виглядає, як складна точна наука, яку треба вивчати, і в яку треба занурюватися. Але насправді все набагато простіше. Якщо хтось буде доводити вам, що економіка — це надскладна наука, то він або є дурнем, або ж просто намагається вас ошукати. І нашим обов’язком є навчити своїх дітей правилам економіки для того, щоб не ошукали вже їх». 

Але чи зумів Варуфакіс досягти свого у книзі? Чи вдалося йому і справді досягти бажаної лаконічності та простоти? Про це Яніс розповів журналістам видання the Guardian. Каже, відповідь могла дати лиш одна людина, чиєї оцінки він жадав почути найбільше. 

«Моя донька — це мій найсуворіший критик. Я півтора року благав її прочитати цю книжку, і вона її прочитала. Коли я спитав, як їй, вона відповіла: «Ну…зовсім непогано». І враховуючи те, про що була моя книга, такі її слова виявилися для мене найкращим оглядом, який я міг тільки бажати». 

Переклад і текст Козака Петра.