На Болонському книжковому ярмарку відбулася подія «Українська ілюстрація. Досвід війни», організована Міжнародним книжковим фестивалем «Книжковий Арсенал, обʼєднана з виставкою українською ілюстрації Pictoric «Illustrated Ukraine». Модераторкою зустрічі була директорка Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» Юлія Козловець, а учасниками – ілюстратори творча майстерня «Аґрафка» – Романа Романишин та Андрій Лесів, та співзасновники Pictoric – Анна Сарвіра та Олег Грищенко.

У центрі розмови, як окреслила це Юля Козловець, був меседж, що ми презентуємо світу не лише в часі війни, а й загалом, чим українська ілюстрація цікава та цінна світу. Як зауважила Романа Романишин: «Українська сучасна ілюстрація – це унікальний баланс між сучасним мистецтвом та традиційною ілюстрацією, в якому поєднується велика увага до деталей та корені народного мистецтва. Українські митці створюють унікальні самобутні роботи. І що ключове, ми працюємо з сенсами, а не просто творимо зображення».

Та, як наголосила Анна Сарвіра: «Ми не можемо робити вигляд, що слона нема в кімнаті. Він є. Триває війна. І більшість наших робіт повʼязано з нею. Все наше життя, всі наші здобутки і втрати зараз повʼязані з нею. Тож наші роботи і творчість – теж».

«Ми працювали з темою війни з 2014, коли створили книжку «Війна, що змінила Рондо», і продовжуємо це робити, – говорить Романа Романишин. – Війна під нашою шкірою. Та робота над книжкою має свою специфіку, вона вимагає великого фокусування і організованості. А в останній рік, який дуже складний, фокусуватися на чомусь одному особливо важко, адже зараз ми повинні бути мультифункціональними. Ми працюємо з плакатами, даємо інтервʼю по всьому світу, розповідаємо про Україну і війну росії проти нас. І все це, відчуваючи великий тиск і небезпеку. При цьому створюємо нові сенси, нові проекти. Ілюстрація не потребує перекладу, тож ми маємо використовувати її мову, щоб розповісти світу, що відбувається і що ми проживаємо зараз».

«Нема українця, якого не торкнулася війна, – доповнює Андрій Лесів. – У нас нема вибору не бути в ній, ми не можемо не робити свою справу найкраще, не допомагати армії, підтримувати сімʼю, друзів і викладатися повну. Ми боремося і зі зброєю, що направлена на нас, і з пропагандою та інформаційною політикою росії. Наша робота зараз – це робота не просто ілюстраторів, а українських ілюстраторів, завдання яких пояснити, що відбувається зараз, через що ми проходимо і чому наша країна така важлива».

«Зараз ми маємо новий складний виклик для українських ілюстраторів, – акцентує Олег Грищенко. – Ми маємо промоціювати Україну не лише у контексті війні, а й розповідати, яка Україна загалом, яка наша культура».

Важливою складовою цієї розмови стала спроба пояснити світовій спільноті, а чому ж українські митці не хочуть брати участь у виставках і проектах, якщо там задіяні російські автори, і категорично відмовляються розділяти з ними майданчики представлення. «Говоритиму за себе і за Pictoric, – розповідає про свою позицію Анна Сарвіра, – Ми не беремо участь у подіях, де так само беруть участь росіяни. Бо це було б неправильно і нечесно погоджуватися на участь у спільних виставках у той час, коли українських митців, ілюстраторів, видавців вбивають росіяни, і вони вже не зможуть створити щось нове, коли багато з наших колег в Збройних Силах України – і вони не є професійними солдатами, а є просто людьми, які стали на захист своєї країни. Зрештою, російська культура  – це завжди інструмент та елемент пропаганди. Не завжди прямої, але завжди пропаганди.  Зараз це ще один інструмент війни».

«Ми всі працюємо з ілюстрацією та книжками, – говорить Романа Романишин. – Ми всі частини ком’юніті. І ми бачимо, як реагує російське ілюстраторське ком‘юніті. Тобто НЕ реагує на війну, не протестує. Вони просто роблять бізнес. І їхня робота не направлена на зміни всередині їхнього суспільства, на їхні внутрішні протести, лише на декларацію своїх наративів назовні». «Недостатньо просто залишити росію, - наголошує Андрій Лесів. – Ми повинні побачити реально зроблені кроки від російського ком‘юніті проти війни. Бо якщо росія зупинить війну, то війна закінчиться. А якщо Україна перестане боротися – ми всі помремо».

«Українські ілюстратори показують весь цей час, якими сильним вони є і в яких умовах можуть працювати: під обстрілами, без світла, в постійній небезпеці, – наголошує Юлія Козловець. – Тож це ще той сигнал міжнародній спільноті, що саме з ними можна і варто мати справи, саме їх варто залучати до роботи, бо хто-то, а вони точно не підведуть».