Норвезьку письменницю Ґюдрун Скреттінґ часто називають дитячою авторкою, аж тут виходить її книжка для дорослих «Три чоловіки для Вільми». То ж яким є цей дуже недитячий роман від дитячої авторки? Ґюдрун Скреттінґ в одному з інтерв’ю говорила, що любить світлі історії, які врешті дарують читачеві надію. «Три чоловіки для Вільми» – саме така різдвяна історія, яка читається легко й неквапно, як падає сніг.

Сюжет і композиція

У книжці розгортаються дві сюжетні лінії, що доповнюють одна одну, щоб врешті наприкінці зійтися. Одна – розповідь про Вільму Ваєрьод, тридцятип’ятирічну вчительку музики, інша – історія про кохання батьків Вільми – Фредріка та Марії. Про свого батька Вільма не знає нічого, а мати померла, коли дівчинці було лише чотири роки, тому Вільму виховувала тітка Рут. До речі, саме через тітку Вільма живе з думкою, що сама вбила свою матір. І це ще не всі скелети у шафі вчительки музики: вона цікавиться мікромортами – ризиками, що спричиняють смерть, хай навіть ця ймовірність смерті буде один до мільйона; взуває льодоступи – щоб не посковзнутися; відмовляється їсти банани – вони теж можуть призвести до смерті, й зберігає у підвалі запаси їжі на певний час. Одного дня Вільма бачить на порозі свого будинку священника та патологоанатома, які принесли листи від батька. Ці листи стають різдвяним календарем, бо жінка читає їх у передріздвяний час. Із листів Вільма не лише дізнається про таємницю свого народження, а й починає краще розуміти себе саму. Дві історії в одному романі, листи і окремо розповіді від імені Вільми – це особливість композиції. До речі, листи у книжці подано іншим шрифтом, і це полегшує читання й візуальне сприйняття тексту. Так, дизайн справді гарний.

 Три чоловіки: хто вони?

Чоловік із сивими накладними вусами, який помер на борту літака, молодий священник, патологоанатом із синдромом Туретта – що об’єднує цих дивних людей? Перший чоловік – Фредрік Моцарт Сандвік, батько Вільми. Другий чоловік – священник Івар, який має непрості взаємини з дружиною, а Вільма думала, що закохана в нього (принаймні доти, доки не підгледіла дуже відверту й інтимну сексуальну сцену за участю Івана і його дружини). Третій чоловік – патологоанатом Роберт, який має синдром Туретта і в розмові мимоволі матюкається так, що іноді в’януть вуха, а іноді через це виникають дуже кумедні ситуації. Батька Вільма ніколи не знала, у ставленні до Івара їй годі розібратися, а Роберт підтримує її і є завжди поруч. А разом ці три чоловіки перевернули життя Вільми з ніг на голову.

Такі потрібні зміни і до чого тут ножиці

Після прочитання першого батькового листа починається зміна світогляду та особиста трансформація Вільми. Потужним виявом трансформації стає спогад про обрізання волосся у дитинстві – щоб нарешті стати собою, а не бути на догоду тітці копією мами, й момент нещадного обрізання кущів, коли Вільма уже доросла. В обох ситуація вона тримає ножиці, які немов відсікають минуле, даючи простір до чогось нового. Кущі Вільма обрізає у грудні, коли, може, не для всіх рослин найкращий для цього час. Але жінці до того байдуже – зараз найкращий час для неї, щоб стати іншою і прийняти те життя, яке її оточує.

Чорний гумор у світлій книжці

Уявіть патологоанатома, який вдає зі себе труп на перевернутій лавці, що мала б символізувати труну. До того ж у нього в руках квітка різдвяника, бо що ж за похорон без квітів. Щоправда, це лише репетиція похорону. Насправді Роберт просто хотів допомогти Вільмі емоційно підготуватися до похорону її батька і влаштував таку собі репетицію. А потім, уже на справжньому похороні, був поруч із Вільмою і аж до посиніння стискав собі пальці, ховаючи руки під пальтом, – для того, щоб раптом не вимовити лайливі слова (от клятий синдром Туретта!) й не збентежити жінку. У книжці Ґюдрун Скреттінґ справді дуже багато гумору, часто навіть чорного, і водночас ще більше надії, чуттєвості, світлих емоцій, бо хто сказав, що ці речі не можна поєднати в одному романі?

…і багато музики

Ґюдрун Скреттінґ – професійна піаністка і досі грає камерні концерти. У книжці багато музики: Вільма – вчителька в музичній школі, її батьки теж музиканти. Батько у листах згадує твори композиторів, які вони з коханою Марією грали і слухали. Навіть космічний зонд «Вояджер» на диску має записи мелодій, адже це одне з найкращого, що створили люди. Тому увімкнути музику під час читання роману «Три чоловіки для Вільми» може бути вдалою ідеєю, до того ж авторка наприкінці книжки вказує, де можна знайти плейлист.

Тепла емоційна книжка й добра музика для роздумування і відчування – вдале поєднання для зимових вечорів.