Передісторія

Як же давно то було! Минуло чи не півжиття, як я вперше взяла до рук книжки Марії Ґріпе і стала перекладати «в шухляду». Тоді на обрії ще не було видавництв, які спроможні були видавати таку літературу.  Коли все ж дійшло до видання (2005) двох повістей   «Ельвіс Карлсон» і «Діти склодува», мені пощастило добути її адресу. І я написала їй листа. Відповіла мені не Марія, а її зовиця Ева Ґріпе. Так я дізналася, що письменниця вже більше року живе в спеціальній лікарні для тяжкохворих і сама вже не має змоги ні писати, ні читати. Ева прочитала їй мого листа, Марія сказала, що їй подобається мій вибір книжок і просила Еву надіслати мені інші, ті, що я забажаю. А через два роки письменниці не стало.

Розпочата ще тоді  «Аґнес Сесилія»  була відкладена на невизначений час. Хотілося знайти видавців, яким не треба було б пояснювати, хто така Марія Ґріпе і чому її треба видавати. І коли Наталка Малетич (а це вже 2020!) запропонувала перекласти для них «Аґнес Сесилію», я завмерла: невже моя мрія здійсниться? Тож 2020 рік я й провела з «Аґнес Сесилією».

      Містика поруч

І от розділ 19, де  Даґ вибирає собі для свого балетного виступу «Танець годин» Амількаре Понк’єллі.  Перекладаю (а перекладаю я не на комп’ютері, а на папері) цей абзац і думаю: «Завтра вранці треба знайти в інтернеті цей танець і послухати.  Вранці йду на кухню варити каву, вмикаю радіоприймач і чую: «А зараз прозвучить «Танець годин» Амількаре Понк’єллі».  Ну й ну! Тут можна було тільки охнути. Та й усі звуки, що чула Нора упродовж цієї історії, часом були аж надто реальні – мабуть, тому, що Марія Ґріпе вміє передавати людські переживання так, що все сприймається на віру. Мені лишається тільки «подавати» їй слова українською. І хвилюватися, щоб не схибити.

 

Спершу була не дівчинка, а лялька

 А все почалося з ляльки. На вiтринi крамниці у Старому Мiстi увагу письменниці привернула незвичайна лялька з довгими косами. Їй тодi навiтъ почулося, нiби хтось підказав ім’я тієї ляльки: «Аґнес Сесилія». Чоловік Марії Ґріпе Гаральд Ґріпе (художник, ілюстрував усі її книжки) купив ту ляльку й подарував дружинi. Марiя виділила ляльці місце на своєму письмовому столі і стала розгадувати її таємницi. Отак iз «розповідей» ляльки Аґнес Сесилiї народилась неймовiрна історія, схожа на калейдоскоп складних людських взаємин. Письменниця ледве встигала записувати її на папiр...