«Токійська наречена»: про рух вперед, вибір і свободу
Крисюк Тетяна
05.08.2019
«Свобода безцінна»
Кожен із нас має мрію. Велику чи маленьку, реальну чи фентезійну. Амелі, наприклад, хотіла краще пізнати Японію та саму себе, підкоривши Фудзіяму. Та коли вона це зробила, зрозуміла, що хоче бути вільною. І навіть кохання не зупинило її.
«Токійська наречена» – шістнадцятий роман бельгійської письменниці Амелі Нотомб. 2007 року він отримав нагороду «Прі де Флор».
Книга має автобіографічний характер. Батько Амелі Нотомб чотири роки працював у Токіо, де й минуло її дитинство. У дорослому віці вона повернулася до Японії, щоби краще познайомитися із країною своїх мрій. Що з цього вийшло? Амелі написала роман «Подив та тремтіння».
Про головних героїв
Головна сюжетна лінія роману закручується навколо двох героїв – Амелі та Рінрі. Прибувши до Токіо, дівчина вирішила, що «найдієвіший спосіб вивчити японську – це навчити когось французької». Так Амелі знайомиться із корінним японцем Рінрі, якому закортіло покращити рівень володіння французької.
Із самого початку вони не надто розуміють одне одного. Хлопець не любить багато говорити й вдаватися у подробиці, Амелі – ставити зайві запитання і заперечувати. Їхня співпраця виглядає трохи дивно. Та ще дивніше виглядає їхня дружба, яка потім переросте у щось значно більше. На новий етап стосунків вони переходять мовчки.
Рінрі намагається приємно здивувати Амелі, але щось завжди йде не так. Дівчину не вразив процес приготування фондю і смак пластмасового сиру, карбонара «від шефа», поїдання «живих» восьминогів, мовчазна вечірка з друзями хлопця.
Попри те, що Амелі максимально глибоко поринає у вивчення японської мови та культури, багато що вона просто не може прийняти і зрозуміти по-справжньому.
«Я намагалася зрозуміти поведінку Рінрі, часто дуже дивну. Бувало, що він ставив посеред вітальні широку бамбукову балію з піском. Розрівнював поверхню, а тоді стоячи малював на піску босою ногою якісь кабалістичні знаки.
Я намагалася розібрати, що він там пише, але Рінрі, засоромившись, стирав усе п'ятою».
У якийсь момент Амелі розуміє, що жити у Японії значно складніше, ніж вона собі уявляла. І коли у неї з’являється шанс стати частиною японської культури офіційно, вона втікає.
Третім головним героєм цієї історії, як на мене, є Японія. Складна, владна, але по-своєму прекрасна. Спостерігати за її мешканцями, поверхнево ознайомлюючись із тамтешніми традиціями та правилами життя, вельми цікаво.
Про свободу і вибір
Із перших сторінок роману стає очевидним, що Амелі любить досліджувати світ і людей. Рінрі ж не готовий до кардинальних рішень і відчайдушних експериментів. Здається, він любить, аби все йшло за планом, але не Амелі. Тому коли він пропонує дівчині одружитися, вона робить стрибок назад. Адже, підкоривши Фудзіяму, Амелі зрозуміла, що хоче рухатися вперед. І для цього їй потрібна свобода. Свобода вибору і руху.
«Я щодуху ринула в пейзаж перед собою. Як добре бігти! Простір визволяє від усього. Немає такої муки, щоби встояла проти розчинення себе у Всесвіті. Не дарма ж світ такий величезний? Мова не помиляється: вчасно забратися – значить рятуватися. Помираєш – тікай. Болить – рухайся. Існує лише один закон – рух».
Амелі із самого початку не сприймала стосунки з Рінрі серйозно. Вони скидалися на гру, правила якої до певного часу влаштовували обох. Почуття були щирими і взаємними, але недостатньо сильними. Адже Амелі не змогла пожертвувати частинкою своєї свободи заради Рінрі і країни, до якої прикипіла серцем.
Хтось скаже: «Значить, вона його не кохала». Цілком можливо. Але кожен із нас розуміє свободу по-різному. Когось лякає і пригнічує самотність, а когось – залежність від іншої людини.
«Поняття свободи – тема настільки уперта і заяложена, що вже перші слова змушують мене позіхати. Інша річ – фізичне відчуття свободи. Треба постійно мати від чого тікати, щоб підтримувати в собі цю чудову здатність. Зрештою, у людини завжди є від чого тікати. Бодай від самої себе».
Майже під кінець роману Амелі коротко розповідає про ненависну роботу в «одній із семи найбільших японських компаній». Детально свої ходіння по муках вона описує у книзі «Подив і тремтіння». Якщо ви її не читали, раджу це зробити, аби зрозуміти, наскільки незвичайною, терплячою і цікавою до всього невідомого є Амелі. Обидві книги допоможуть сформувати більш-менш цілісне уявлення про Японію, побачену очима Амелі Нотомб.
Роман «Токійська наречена» стриманий і спокійний, як самі японці. Саме цим він може трішки дратувати любителів динамічних сюжетів. Однак прочитавши його, ви зрозумієте, що інколи втеча може бути вчинком любові. Тільки не налаштовуйте себе на традиційну, милу історію кохання, цей роман – не лише про стосунки між чоловіком та жінкою.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно