Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Дронь Артур

Ви уже читали новий роман Нобелівського лауреата з літератури Кадзуо Ішіґуро? Українське видання роману «Клара і Сонце» вийшло у «Видавництві Старого Лева» в перекладі Ганни Лелів та художньому оформленні Оксани Йориш.

Нова книга, оповідачкою якої є штучна приятелька для підлітків Клара, багато в чому перегукується з попередніми романами Ішіґуро, зокрема із антиутопією «Не відпускай мене». Та разом із цим про звичні для себе теми автор говорить дещо по-іншому. Досліджує крихкість людської природи в новий спосіб.

Ось що про особливості книги «Клара і Сонце» пише у рецензії для видання The Guardian письменник Алекс Престон.

***

В інтерв'ю журналу The Guardian у 2015 році Кадзуо Ішіґуро розкрив, як він стверджував, свою «брудну таємницю»: його романи більше схожі між собою, ніж може здатися спочатку. «Я схильний писати одну і ту ж оповідь знову і знову», — сказав він. Це видалося особливо цікавим висловлюванням письменника, який представив роман про клонів («Не відпускай мене») та епос про часи Артура («Похований велетень»). Однак із восьмим романом — «Клара і Сонце» — здається, що Ішіґуро трохи більше висвітлює цю «брудну таємницю». Ця книга, до речі, дуже схожа на фрагмент із «Не відпускай мене», в якому читач знову досліджує, що означає бути не зовсім людиною.

Клара — штучна приятелька, одна з андроїдів, куплених батьками для дітей-підлітків, які з причин, що стають зрозумілими впродовж книги, навчаються з дому «професорами екрану» у тривожній Америці майбутнього. Клару обирає Джозі — тендітна молода дівчина, яка незабаром дізнається, що у неї хвороба, яка може вбити її так само, як вбила сестру. Як і у випадку з «Не відпускай мене», одна з головних особливостей «Клари і Сонця» — це те, що Ішіґуро лише частково подає читачеві натяки щодо форми цього футуристичного світу і причин його дивини. Нам залишається багато чого уявляти самим, і це робить роман приємним для читання.

Джозі та її мати беруть Клару, яка працює завдяки сонячній енергії, з крамниці — де роботка проводила дні, коли її переносили з одного стенду на інший, спостерігаючи за сонцем — до будинку в сільській місцевості. Тут ми помічаємо одну з особливостей роману: штучний інтелект бачить речі по-іншому, сприймає світ як набір квадратів і, зважаючи на це, картинки в його очах іноді зміщуються. Це один із серії способів, за допомогою яких Ішіґуро переносить нас в існування розуму не людської істоти. Один із тонких штрихів, які натякають на глибші теми, що їх досліджує автор.

Ішіґуро чітко продумав ті елементи механічної свідомості, які були б більш-менш розвинені. Ми трохи більше дізнаємось про жахливий сцієнтизм цього світу, коли зустрічаємо Ріка — сусіда Джозі, який живе зі своєю матір’ю в єдиному будинку на декілька кілометрів навколо. Рік — порядний, відданий Джозі, юний конструктор дронів. Однак він не належить до «піднесених» — генетично поліпшеного класу»високого рангу» — і тому не має доступу до освіти. Лише наприкінці роману ми розуміємо жахливу лотерею, з якою стикаються батьки у цьому світі, та ризики, які вони приймають задля генетичної досконалості.

У кімнаті Джозі вони з Ріком проводять дивний ритуал, що нагадує епізод із картинами студентів у «Не відпускай мене». Джозі малює карикатури на людей, а Рік пише їхні слова на аркушах. Це розповідає глибоку правду про шалених дорослих і самотніх дітей. Незабаром ці ескізи набувають глибокого символічного значення, що відображає силу мистецтва — висловлювати непромовлене.

Голос Клари має таку ж спокусливу простоту, яку ми спостерігали у Кеті Г. у «Не відпускай мене». Таку ж суміш інтелекту й наївності. Ішіґуро добре подумав над тими елементами машинної свідомості, які були б краще розвинені в майбутньому, і над тим, якою би в розумінні штучного інтелекту була віра, кохання чи вірність. Це ті актуальні та резонансні теми, які найбільше вражають у романі. Очевидно, Ішіґуро майже завершив книгу, коли почалася пандемія, проте майже на кожній сторінці є уривок, який видається передбаченням для наших напружених і мізофобних часів. Справді, оповідь «Клари і Сонця» активізується через несхожість між двома різними типами любові: егоїстичною, надмірно захисною і тривожною з одного боку та щедрою, відкритою і доброзичливою з іншого. Це виглядає, як важливе повідомлення всім нам, коли ми переживаємо власні важкі часи.

«Не відпускай мене» і «Похований велетень», незважаючи на всі свої відмінності в сюжеті й тематиці, були алегоріями, які говорили про небезпеку неконтрольованих технологічних досягнень, втрату невинності, цінність простого життя. Хоч як дивно, «Клара і Сонце» робить зв'язок між попередніми романами більш очевидними і показує, що ці три книги можна читати практично як трилогію. Безсумнівно, Ішіґуро написав черговий шедевр, твір, який змушує нас знову відчути красу і крихкість нашої людяності.

Переклад — Мар’яни Гудзій

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage