Помічали, що у час зимових свят чудес стає більше? Ми творимо їх самостійно і приймаємо від Всесвіту, з дитячим захватом пакуємо подарунки рідним і поринаємо в казкові історії у книжках. Це все надихає бачити дива довкола. Сьогодні Тетяна Стрижевська розповідає як їй вдалося власноруч створити чарівну оповідь зі смаком шоколаду, яка додає віри у те, що все буде добре, адже Добро завжди перемагає зло. «Шоколадний Кіт і Цукеркова Відьма» – особлива книжка, де сестра і братик напередодні Нового року втрапляють у карколомні пригоди і проходять велике навчання, адже ви ж то знаєте, як складно буває у сім’ї поладнати між собою.

«Ще відтоді як відкрилася «Львівська майстерня шоколаду» у Києві на Андріївському узвозі, я марила ідеєю написати щось бомбезно-шоколадне-цукеркове, що пасувало б тамтешній літературній поличці… Ідея прийшла тоді, коли моя донька Мирослава принесла зі школи малювання портрет шоколадного кота. «Та це ж готовий герой книжки», – подумала я. Не знаю, чому так довго шукала ГЕРОЯ, бо вдома в мене живе киця Марсель кольору густого чорного шоколаду. Так-так, шоколадні коти дійсно існують! Вони навіть говорити вміють (хто має шотландських котів – знає про що я). Після осяння я відклала всі інші проєкти і сіла за повість про балакучого чарівного Шоколадного Кота. Це був для мене виклик.

Раніше я здебільшого писала для підлітків, це геть інші прийоми та засоби. У дитячій літературі варто уважно добирати слова, уникати довгих діалогів, філософських роздумів, затягнутих сцен, від яких молодші школярі не в захваті. Чесно: писати для дітей у рази складніше, ніж для підлітків чи дорослих, бо відчуваєш гіпервідповідальність за кожне слово. Я обрала тему співжиття сіблінгів – братів і сестер. У ній завжди багато гострих конфліктів, психологічних травм і навіть затятих баталій (знаю з власного досвіду: у мене молодший брат). Щоб повість вийшла динамічною, я додала дрібку магії та добру жменю пригод. Дуже дякую Всесвіту (і Гансу Крістіану Андерсену з його «Сніговою Королевою), що підкинув мені ідею зробити антигероїнею Цукеркову Відьму. Ця персонажка наробила дурниць, чим помітно пожвавила текст.

Під час написання повісті я постійно гладила свій щасливий талісман – шоколадну кішку Марсель – і під’їдала чорні шоколадних тафлі й марципанові цукерки із «Майстерні». Зізнаюся: як і Злата, я не дуже любила Новий рік. Тож ця повість для мене стала певною терапією. Цьогоріч – попри все – ми з донькою прикрасили соснові гілочки іграшками, а в новорічну ніч загадаємо ОДНЕ ВЕЛИКЕ бажання. Вірю, що в 2023 воно неодмінно здійсниться. Зараз особливо сильно хочеться вірити, що Добро переможе зло, як і в книжці «Шоколадний Кіт і Цукеркова Відьма».