Книга Сесілії Ахерн «Дарунок» — про взаємини між людьми, про цінність найближчих, про переосмислення часу і його незворотності. Роман оповідає історію Лу Сафферна й загадкового безхатька Ґейба, зустріч з яким змінила все життя головного героя…

Українською мовою книгу переклала Тетяна Добрянська, і вона поділиться із читачами цікавинками зі своєї роботи.

* * *

«Дарунок» я взяла в роботу напередодні Дня перекладача — 30 вересня, котре, за чудовим збігом, також є днем народження Сесілії Ахерн.

Вона мама трьох дітей і поєднує творчість із цілодобовим доглядом за наймолодшою донечкою, яка має рідкісне автоімунне захворювання. Сесілія пише тексти від руки — ручкою на папері, а друкує готові розділи після того, як творчий процес завершено.

В «Дарунку» вона залюблює в Дублінщину — місця, де сама росла і формувалася, залюблює в «колєгу» Дніпра річку Ліффі. Дуже щемко було читати про оті скульптури на набережній Ліффі — змучених, нещасних людей із вузликами в руках, що покидають власний дім через голод. Взагалі перекладати ірландців по-особливому тепло, бо вони знають, як воно — боротися з імперією.

Серцем мого перекладу є слово «добречко». Я подумала, що доречно буде родині Саффернів мати таке собі слівце «для своїх». А саме́ «добречко» я запозичила в моїх криворіжан, для яких воно справді є «своїм», домашнім. «Уставай молода, бо холодна вода,» — так мені малій казала зранку покійна бабушка Лєна. 

А редакторка Уляна, побачивши в перекладі порядок слів, як у Тараса Григоровича, додала своє «то виринав, то потопав»: воно там цілковито доречне і точно передає зміст. І це такі наші маленькі перекладацько-редакторські «вольності» — приправити текст фразами з «Кобзаря» (там два такі моменти), хоч пані Сесілія того туди й не закладала. Вони там, аби усміхнути читачів.

Працювалося мені відверто кайфово, бо в команді з людьми, з якими надійно і затишно. А перекладати пані Сесілію непросто через певну «кучерявість» її речень, але від того якраз і цікаво. Залюбки перекладатиму її ще!