Нещодавно українська література поповнилася новинкою від молодого автора Мирослава Лаюка, автора книг «Баборня» та «Світ не створений». Книга має назву «Залізна вода» і присвячена вона 150-річчю з дня народження видатної особистості Лесі Українки.

Постать Лесі Українки не є головним у романі, але в кожній з історій твору, як з малих клаптиків, виринає образ, спогад про неї, її слова та думки. Вона тут більше як символ, дороговказ для героїв книги «Залізна вода» Мирослава Лаюка.

Починається все з Буркуту, де Лесю Українку мали за честь бачити жителі прилеглих сіл. Люди бачили письменницю лише момент, але цю мить закарбовували у пам’яті, а іноді навіть уяві:

«І біля ріки стоїть Леся Українка:дивиться,як за мить згорить світ, ніби кімната, де напустили газ і мають ще кілька митей до іскри. І постать знає, що світ згорить, але більше не тривожиться — Леся й так була йому чужа»

В книзі з’являється перший герой Богдан, який на передпрем’єрній постановці вистави знайомиться з молодою режисеркою Анною, яка генерувала виставу про життя головної жінки української культури Лесі Українки. Тут же починає фігурувати нерозкритий лист Лесі Українки від Ольги Кобилянської, що зберігався у мами Богдана, але тепер він загубився в руках інших людей і цей лист потрібно знайти. Взагалі, вже з перших сторінок і протягом всього роману  можна дізнатися немало фактів про тодішнє життя Лесі, особисте та літературне:

«Лесині тексти були занадто революційні й незрозумілі для того суспільства…За життя не ставили її п’єс. Ця відсутність реалізації в театрі авторку мучила все життя. Леся страшно очікувала першої постановки…Не дуже хороша історія: найсильніше, що написати, — п’єси, і не побачити за життя жодного їхнього втілення!»

Автор розкриває перед читачами і багато фактів із стосунків Лесі і Ольги Кобилянської, ця причетність до таємниць зачаровує і цікавить.

Далі описується нова сюжетна лінія господині з Яворова Августини Рабинюк, що вважає себе простою жінкою «ми не лесі українки». Попри всі негаразди Лесі, важкість життя з хворобами, ставить її високо, вважає, що багато здобула і отримала від долі:

«Має Леся велике щастя — світу Божого набачилася… у неї кожного дня щось нове».

Продовжується історія і Богдана, його стосунків з батьками. Його дивні вчинки, плутаність у думках героя про життя дадуть паралельні роздуми для читачів.

У книзі всі герої дуже різнопланові, але у кожного з них є свої больові точки. Читаючи роман, співпереживаєш Богдану, який зазнав чимало дитячих травм, його дівчині Дзвінці, яка стала заручницею родинних чвар,через що стала вживати наркотики. Також Ользі Окуневській, яка в давні часи втратила любов до музики  через напади поляків, які розгромили не лише епітафії на могилах її рідних, а і її душу. Взагалі у книзі є дивне поєднання сучасного світу і давньої епохи, звичаїв та переживань героїв, але це так майстерно сплетено у одну канву твору, що відчуваєш цих героїв, як дуже близьких…Їм віриш…

У романі Мирослава Лаюка «Залізна вода»  є безліч змін сюжетних ліній, головного та підрядного, яке не хочеться повністю переказувати, щоб не порушити смаку читання у читача, який візьметься за цю книгу. Єдине, що маю зазначити, книгу потрібно читати повільно, знаходити між рядків головне, проникати у глибину тексту. Ця книга про любов: до життя, музики, людей та їх стосунків. Про те, що кожна людина пише своє життя, як лист, де залишає свої радості і печалі, перемоги і поразки…

Раджу прочитати книгу тим, хто цікавиться постаттю легендарної Лесі Українки, хто хоче поринути у карпатські ліси та річки, хто хоче напитися життєдайної залізної води. Читайте роман Мирослава Лаюка «Залізна вода» та доторкніться до неповторної та вічної історії:

«Тільки я, коли згадую своє життя,то завжди боюсь, коли б хто з вас не повторив моїх помилок.А помилка головна в тім, що багато сили йшло на даремну видержку, на непотрібну терпеливість, а серцю давалась воля тільки тоді, як уже було пізно…» (Леся Українка)