Якщо ви саме в пошуках теплої, доброї історії, «Сніговий тепл» – саме те, що вам потрібно! Затишок, гарний настрій та захопливі пригоди – гарантовані усім і кожному! 

Що ж це за диво таке, сніговий тепл? 

Можливо, й пригоди ніякої не було б, якби другокласник Мік (він же Міколай) не переїхав з мамою до оселі дідуся – зоолога та дослідника рідкісних тварин. Старі книжки англійською мовою у шафах до самої стелі; стіна, яка приховує скарби; незнайомі прилади у кабінеті діда; настільний світильник, зроблений із цільного тьмяно-рожевого шматка солі; кухня з (увага) ліфтом! … ця оселя по вінця наповнена нерозгаданими таємницями! 

І хоч квартира стала для хлопця його власним «світом чудес», у Міка є й причини для хвилювання: бо якщо ви думаєте, що переходити до нової школи, вливатися у колектив, стати там «своїм», знайти нових друзів – це капець як просто то… точно не для такого сором’язливого та спокійного другокласника, як Мік (якому за кілька днів вже й прізвисько встигли придумати – «Добрийвечір»)!

«Другий клас, – думав він собі. – Не перший. Життя вже ніколи не буде таким безтурботним, як раніше».

Але випадкова зустріч у приміщенні старого занедбаного басейну Міка із новими однокласниками Сашком, Нікою та сестрою Сашка Лялею кардинально змінять ситуацію. Адже їх об’єднає доволі загадкова та незбагненна обставина – на дні басейну діти помітять велетенську, пухнасту, милу, але невідому науці істоту! І що з нею робити?

«На дні басейну Мік побачив спершу лише виразні темні очі, котрі майже незмигно дивилися на дітей, а тоді – біло-рожевий ніс, і правда схожий на цуценячий. Дуже волохата голова була біла, така як ніби сива, кольору чи то пилу, чи то снігу, й обабіч голови стирчали два вуха, теж всуціль порослі шерстю, але за формою більше ніби як мавп’ячі, не собачі. А трохи нижче голови продовжувалася велика волохата тваринка, що зручно і затишно скрутилася верчиком, і верчик цей теж був дуже волохатий, тому лапки чи хвіст – чи що ще там було – роздивитися було неможливо».

Після численних розслідувань, днів сумнівів та вагань, дідусь розповів Міку, що ця тваринка (яка, до слова, дуже любить мурчати, отак: «уруруруруруру») – сніговий тепл, звірятко, яке потрібно оберігати і тримати у таємниці його існування. Адже якщо про нього дізнаються інші – це може бути небезпечним для самого тепла! Безкінечні досліди, вимірювання, суперечки чи снігові тепли можуть бути небезпечними – кому це сподобається? 

Тим паче, за дитям снігового тепла вже, здається, чатують! Що за небезпечний дідуган постійно ошивається біля квартири Міка та його мами? Що за дивний новачок Федір з’явився у їхньому класі? І який між ними є зв’язок?

Дідусь Міка все своє життя вивчав снігових теплів, але так і не наблизився до розгадки усіх таємниць цих величезних, м’якеньких та дуже добрих і лагідних істот.

Врятувати «маленьку» беззахисну істоту, відправитися у далеку-далеку експедицію, щоб маля повернулося додому – місія для найсміливіших та найвідважніших!

Чи вдасться Міку та його дідусю втілити такий план в життя?

 

Від чого на серці стає тепліше? 

Ця історія не тільки про пригоди та неймовірних, незнаних досі істот. Вона ще й про такі добре знайомі нам явища, почуття, як дружба, непорозуміння між товаришами, образи та прощення.

Мік пообіцяв дідусю, що нікому не розкаже про нову схованку снігового тепла – але тим самим поставив під загрозу свою дружбу із запальним та енергійним Сашком, розумницею Нікою та ніжною Лялею.

«Ніби друзі вже не такі тобі друзі, коли маєш щось, що не можеш чи не хочеш із ними розділити».

Але якщо почуття непідробні, а у серці є іскорка доброти, милосердя, співчуття та інтересу до інших – дружба може відродитися навіть після десятків років непорозумінь (уявіть лише собі!).

А ще ця чудова книжечка показує нам важливість єдності родини, роду. Спільними зусиллями, завдяки підтримці та любові до рідних – усе вдається набагато легше, і на серці стає так тепло, коли поруч ті, хто розуміють тебе та цінують.

Тема інклюзії хоч і не є провідною у «Сніговому теплі», але є актуальною і у нашому з вами житті, а не лише на книжкових сторінках. Бути тим, хто ти є насправді, і не соромитися себе – це так важливо! Це запалює вогонь не тільки у твоїй душі, а й у серцях інших, і тоді ти можеш набагато більше, ніж сам про себе думаєш.

А ще дітлахи дізнаються важливі та сумні події із історії нашого народу, тому книга найкраще підходить для спільного читання разом із батьками, коли саме рідні зможуть пояснити малюкам важливі моменти.

«Про снігових теплів казали, що їх не існує, і все ж переповідали про них одне одному постійно. Буцімто найлютішої зими, коли перші вислані (і перші їхні наглядачі) прибули на той неосвоєний берег і намагалися вижити в одній на всіх, критій благеньким дахом ямі-землянці з місцем для вогнища, яку дуже швидко не стало навіть чим палити, велетенський волохатий тепл кольору нескінченного сизого снігу приходив і сидів коло тієї ями,і від його велетенського тіла прогрівалася земля. І ще що він брав тих дрібних супроти нього людей на свої гарячі долоні і зігрівав їх між долонями. І що дмухав гарячим зі своїх чи то тваринячих, чи то людських ніздрів прямо в благеньку землянку, і в ній ставало тепло, як у цілком собі затишній хаті».

Милі, мі-мі-мішні та теплі (як самі снігові тепли!) ілюстрації Євгенії Гайдамаки зачарують малих читак. І хоч історія призначається для дітлахів 6-8 років але, упевнена, вона принесе приємні враження навіть дорослим книголюбам! Адже хто з нас не потребує казки чи дива?

«Мік знав: усі вони запам’ятають цей вечір на ціле життя, хоча й завтра, мабуть, уже до кінця не віритимуть, що все це дійсно сталося».

І «уруруруруруру» нам усім!