"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Степурська Марина
Старі історії на новий лад
Ви любите Шекспіра? Чи любовні інтриги від Джейн Остін? Якщо так, то вам знайоме відчуття, коли вдесяте перечитуєш улюблену книгу й уявляєш, якою вона могла б бути, аби всі описані події сталися в сучасності? А якщо б герої врешті не покохали одне одного, що було б тоді?
 
Відповіді на ці та інші питання можуть дати вони – сучасні класики. Люди, які створили нові сюжети зі старих історій, відкинувши всі «якщо» та «якби».
 
 
Шекспір і Пратчетт
 
Террі Пратчетт знаний любитель пародій та алюзій. Письменник любить міксувати різні популярні сюжети та кліше, створюючи власні креативні історії. Але є одна книга, яка яскраво передає давно відомі сюжети Вільяма Шекспіра – це друга частина відьомського циклу «Дискосвіту» під назвою «Віщі сестри». Тут є відсилання до п’єс «Макбет», «Король Лір» та ін.
 
Роман розповідає історію про далеке королівство Ланкр, заховане під товщою густих лісових хащів. Одного дня спокійне життя мешканців дискосвітської провінції руйнує жахлива новина: помер голова королівства, а єдиний законний спадкоємець безслідно зник. Новим королем стає підступний герцог, який давно мріяв отримати місце на престолі. Але як володарювати тому, хто навіть не може впоратися з голосом власної совісті?
 
Шанс врятувати королівство від розбрату та занепаду випадає нікому іншому, як трьом місцевим відьмам. Вони мають знайти справжнього спадкоємця та повернути його законні права. Та сказати легше, ніж зробити, особливо тоді, коли сам король не особливо хоче бути королем…
 
Перетворити драму на комедію – у цьому й є весь Пратчетт. «Віщі сестри» – одна з найкращих книг усього «Дискосвіту». Її особливістю є не стільки сюжет, як колоритні персонажі. Зокрема сувора Бабуня Дощевіск, яка здатна пропалити вас поглядом навіть через сторінку в книжці, безтурботна та весела Тітуня Оґґ, яка стане вашим улюбленим персонажем (тут без варіантів, повірте), та ніжна (й дещо кістлява) Маґрат Часник, яка вірить, що біжутерія та свічки дійсно допомагають у відьомстві.
 
Книжка легка, весела, а головне – оригінальна. Це не безглуздий перепис знаної класики, а самобутня історія, не схожа на жодну іншу.
 
 
Остін і Філдінґ
 
Покажіть мені людину, яка не знає хто така Елізабет Беннет чи наскільки гарнюній містер Дарсі.
 
Історія кохання, яке перемогло вдавану гордість і непохитне упередження, вже не перше століття змушує серця читачів битися частіше. Але уявімо цей сюжет в сучасному світі. Чи навіщо уявляти, якщо можна прочитати?
 
Бріджит Джонс – звичайна тридцятилітня незаміжня жінка. Чи яка звичайна? Товста, НЕЗАМІЖНЯ жінка, якій вже виповнилось 30! Як можна вижити, коли не влазиш у розмір XS? Чи якщо не можеш знайти іншої пари, окрім як бокала смачного Шардоне? Про все це (та дещо більше, що для героїні є справжньою трагедією) Бріджит розповідає у своєму щоденнику, якому довіряє всі свої секрети та бажання. Звабити начальника? Можливо. Кинути палити? Варто спробувати. Звільнитися від впливу мами, адже тобі вже 30 років? Тобі все вдасться, Бріджит! Адже змінити життя інколи буває так легко…
 
Якщо ви справді любите «Гордість та упередження», то «Щоденник Бріджит Джонс» стане для вас цікавим літературним досвідом. Але якщо творчість Джейн Остін здається вам посередньою, то ця історія від Гелен Філдінґ просто створена для вас!
 
Сюжетна концепція «Гордості й упередження» цікава, але літературний стиль ХІХ сторіччя – випробування, яке здатний витримати не кожен. На мій погляд, купа зайвих слів та не дуже цікавих описів, перетворює чуттєву історію кохання на снодійне.
 
«Щоденник Бріджит Джонс» відрізняється легкістю та простотою, якої часто не вистачало класичній версії.
 
Це книга на будь-які випадки життя, адже підходить, щоб посміятися і щоб поплакати. Життя головної героїні, як і вона сама – близькі сучасному читачеві. Адже як говорить анонс, ця книга – чудова можливість викрикнути: «Бріджит Джонс – це я!».
 
 
Джейкобс і Кінґ
 
Якщо вам далекі історії кохання, та й Шекспір не викликає особливого захвату, то я маю для вас особливу книгу, й не від аби-кого, а від самого Короля жахів.
 
«Кладовище домашніх тварин» – найстрашніша книга Стівена Кінґа, яку він сам не хотів видавати. Ідея книги цілком співзвучна з тематикою оповідання Вільяма Джейкобса «Мавпяча лапа», яке розповідає про родину, що не змогла змиритися зі смертю сина і вирішила повернути його у світ живих за допомогою магії.
 
За сюжетом Кінґа, сім’я Крідів змушена покинути свій старий будинок і переїхати у маленьке містечко, де голова родини Луїс знайшов перспективну роботу. Нове життя родини складається досить непогано: вони купують величезний будинок, який знаходиться поруч з густим, прекрасним лісом, заводять знайомства й почуваються цілком щасливими… Але ця ідилія руйнується, коли кота Черча, улюблениця їхньої дочки, збиває автомобіль. Новий сусід радить Луїсу поховати його на старовинному індіанському кладовищі, яке знаходиться глибоко в лісі. Вранці кіт повертається додому цілим і неушкодженим. Але хіба таке можливо?.. 
 
Ці дві історії різняться кількома деталями, але в цілому, здаються схожими. Зокрема , проблематика обох творів сходиться на одному питанні – чому смерть безповоротна? І чому іноді краще змиритися з нею?
 
«Кладовище домашніх тварин» вийшло не лише моторошним, а й глибоким. Це не звичайні жахи, а сильний та складний твір, який розповідає про любов, її силу та значення. Я не можу назвати книгу жорстокою чи сильно жахаючою, радше вражаючою. Вона похмура, із задушливою, нелегкою атмосферою. Протягом читання дуже гостро відчуваються всі страждання та переживання героїв, весь їхній біль. Через сильну психологічну складову роман досі залишається еталонним прикладом жанру жахів.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage