Мушу зізнатися на початку: я – палка шанувальниця творчості Жоеля Діккера. Для мене його книжки – квиток на літературний атракціон, де автор катає на американських гірках вгору-вниз, допоки у голові не почне паморочитись. З позитивного: захват гарантовано. З мінусів: за декілька тижнів або місяців «вау-ефект» зникне і буде хотітись нової гонки. 

Саме тому я була дуже рада побачити анонс у «Видавництва Старого Лева» нової книжки Діккера – «Справа Аляски Сандерс». Чи сподобалось мені? О, так. Після перерви у кілька років повернення до творчості автора – наче квиток на потяг додому. Я повернулась до улюблених детективів на чолі з Маркусом Ґольдманом у головній ролі. Розповідаю, як минула мандрівка. 

  

Нова справа – старі герої

У центрі сюжету – вбивство молодої Аляски Сандерс у маленькому містечку Маунт-Плезант. Минуло одинадцять років після страшної події. Вбивцю посадили до в’язниці. Мешканці мирного міста потроху почали оговтуватися від жахів минулого. Однак сержант поліції Перрі Ґегаловуд отримує анонімного листа, що наштовхує його на тривожні думки: чи не припустились правоохоронці помилки під час розслідування?

Паралельно Жоель Діккер повертає нас до вже знайомого персонажа – Маркуса Ґольдмана. Раніше ми вже читали його історії у книжках «Правда про справу Гаррі Квеберта» та «Книга Балтиморів». Проте якщо «Справа Аляски Сандерс» перша у вашій бібліографії Діккера, не переймайтесь: він це передбачив. Саме тому під час прочитання автор повсякчас робить невеликі флешбеки до минулих книжок та пояснює ключові моменти: хто такий Гаррі Квеберт, чому Маркус сумує за Александрою і що трапилось з його братами. Мені таке рішення сподобалось. Відчула себе ніби у мультивсесвіті Marvel, але книжковому. Сподіваюсь, Жоель Діккер і надалі писатиме детективи з Маркусом у головній ролі. Але стоп: хто він взагалі такий?

    

Непересічна історія Маркуса Ґольдмана

Маркус Ґольдман – письменник та шукач детективних пригод. Більше про його історію становлення як письменника та розслідувача можна прочитати у книжці «Правда про справу Гаррі Квеберта». Там ми відвідаємо його першу справу – вбивство Ноли, кохання усього життя друга Маркуса Гаррі Квеберта. На основі розслідування Ґольдман написав книжку, яка стала бестселером. Відтоді він отримав все: славу, гроші, але, звісно, не справжнє щастя. 

У «Справі Аляски Сандерс» Жоель Діккер чимало часу приділяє саме роздумам про вічне: пошуки себе, шляху до справжнього щастя та гармонії. Маркус Ґольдман – типовий представник людини, яка здобула омріяний успіх, але не може зрозуміти, що робити з позаробочим життям. Таким чином розслідування справи вбитої Аляски Сандерс спільно з його другом Перрі Ґегаловудом дозволяє йому потроху віднаходити шлях до самого себе. 

  

Детектив на всі часи чи попкорнова історія на раз?

Детективи Жоеля Діккера – захопливі книжки, від яких справді важко відірватись. Читач легко входить у потік історії та захопливо стежить за усіма твістами. З часом захват минає, але лишається, на мою думку головне у детективі, – післясмак хорошої історії. Вони не провисають. Жоель Діккер оминає нелогічності та дірки у сюжеті. 

  

Кому варто прочитати «Справу Аляски Сандерс»?

Спойлер: майже всім. Проте якщо вам не до вподоби детективи та товстунці (у книзі майже 700 сторінок), варто пройти повз історію. Також до нового роману Діккера варто придивитись:

 

1. Поціновувачам автора

Діккер не втрачає письменницької майстерності. Його історії сповнені динамічності та неочікуваних поворотів. Якщо ви прочитали всі книжки автора, ця точно сподобається. 

  

2.  Любителям детективів

Історія має всі складові гарного детективу: вбивство, розслідування, багато підозрюваних та рояль в кущах. У мене стаж читання детективів 10 років, однак цього разу вирахувати вбивцю мені не вдалось. Вважаю, це показник справді якісного детективу. 

  

3. Усім, хто хоче прочитати класну історію

Насправді я не уявляю, чому «Справа Аляски Сандерс» може не сподобатись. Автор балансує між особистими історіями головних героїв та ходом розслідування. Не витрачає час на нудні описи та непотрібні деталі. Персонажі яскраві. Деяким співчуваєш. Деяким бажаєш тільки кращого. Як на мене, це свідчить про справді гарно написану історію.