Історія львівської взуттєвої фабрики «Солід», описана у однойменній книзі історика Юрія Скіри, – це сплетіння неймовірних людських історій, що творять загальне полотно міста в розпал Другої світової війни. Це розповідь без прикрас: тут є місце жорстокості, зраді та ненависті. Також це історія про надлюдське милосердя, безстрашність та жертовність. Ось монахи Студійського Уставу переховують у підвалах підприємств, що належать УГКЦ, єврейські сім’ї, чим наражають на небезпеку усю церковну спільноту. А ось на Краківському базарі голодним єврейським дітям продають борошно змішане із гіпсом, що перетворює хлібину  – і надію на виживання – на камінь. Добро та зло поряд, ходять по окупованому німецькою армією місті. І автор книги «Солід» намагається проаналізувати витоки цих явищ: неймовірно, як один крихітний пазлик з біографії змушує індивіда йти на подвиг та самопожертву в ім’я людяності та віри в кращий світ.

Ось, до прикладу, історія мирянки УГКЦ Юлії Кіцери. Жінка втратила першу доньку, а другу дитину їй врятували у єврейському шпиталі. Тож під час Другої світової у Львові Юлія носила гарячу їжу монахам-студитам, які переховували єврейські сім’ї. Такий вчинок, в розпал Голокосту й нестачі харчів у місті, вимагав не лише пожертви, а й ретельної конспірації, оскільки наражав на небезпеку і її, і малого сина Олександра і чоловіка Омеляна, який і без того був під пильним наглядом СД (був колишнім сотником УГА, пізніше – особистим охоронцем митрополита Андрея). 

Або інша історія – ієромонаха отця Йоана, в мирському житті Йозефа Петерса. Будучи етнічним німцем, він віддався служінню УГКЦ, став монахом-студитом та довіреною особою митрополита Андрея Шептицького. Під час німецької окупації Львова, він повернувся з-за кордону в місто, щоб врятувати братів студитів. УГКЦ на той час перебувала на межі виживання, переживши червоний терор та націоналізацію майна. Отець Йоан отримав документи на кілька підприємств, зокрема митрополичу друкарню «Студіон» та фабрику взуття «Солід», які підтримували життєдіяльність монахів УГКЦ під час голодних років. Більше того – фабрика «Солід» дала можливість виживати єврейським сім’ям, забезпечивши їх роботою (найвідомішою сім’єю, яку підтримували монахи на підприємстві було подружжя Фінк). Коли ж на друкарні знайшли антигітлерівські листівки ОУН, отець Йоан взяв всю провину на себе, щоб врятувати братство. За це поплатився засланням до концтабору «Дахау».

Ось історія керівника хутряних фабрик Львова доктора Володимира Гординського. Відомого львівського підприємця посеред ночі викликали до митрополита Андрея у справі порятунку фабрики «Солід» після арешту Йозифа Петерса. На фабриці у той час переховувалися єврейські сім’ї і їх викриття означало би страшні наслідки для церкви. Доктор Гординський дуже злякався місії, яку на нього поклав митрополит. Проте добився аудієнції у голови господарського відділу дистрикту «Галичина», австрійського юриста Ґеорґа Ґрізері. За допомогою величезної грошової відплати Володимир Гординський зміг домовитися про повернення УГКЦ ключів від фабрики. Тим самим він врятував чимало життів.

А ще у книзі описана історія безстрашної єврейської жінки Файги Фінк, яка надлюдськими зусиллями змогла втекти з гетто, врятувати життя обом своїм донькам і чоловіку –  чоботарю-шевцю Абраму Фінку. Аби захистити від голоду маленьких доньок, віддала їх у греко-католицькі монастирі. Сама ж із чоловіком вдень переховувалася в підвалі «Соліду», а вночі працювала на фабриці, шиючи сумки із клаптиків шкіри. 

Інша розповідь – друга Фінків, ОУН-івця Володимира Качмарського. Колись заможного підприємця, що втратив взуттєвий бізнес з приходом більшовиків. З початком німецької окупації Володимир записався до лав Української допоміжної поліції, але швидко звільнився звідти, бо не міг брати участь у рейдах проти єврейського населення. Саме пан Качмарський врятував Фінків, виробивши їм документи та залучивши до роботи на «Соліді» (Володимир був технічним керівником підприємства Петерса). 

А ось ми дізнаємося історію особистого водія митрополита Андеря Шептицького – Івана Гірного. Іван брав участь у акції Глави УГКЦ з порятунку єврейських дітей у 1942 році. Він особисто на вантажівці Ford, яку для справи придбав Йозеф Петерс, розвозив дітей по довірених монастирях. Петерс, вже повернувшись із заслання згадував, що студити переховували дітей навіть у бібліотеці митрополичих палат і під час рейдів СД виводили маленьких підопічних через таємні ходи. 

Кожна така розповідь – це щоденний подвиг окремих осіб, пройдений тест на людяність. А проте, виявляється, саме з цього складався фундамент порятунку великої кількості життів у нелюдських умовах Голокосту та німецької окупації Львова 1941-1944 років.