Неможливе завдання – написати про книжку когось близького, кого знаєш більшу частину життя, з ким щодня розмовляєш. Кожне наступне речення, яке я напишу, означатиме, що з його допомогою я так і не сказала того, що насправді думаю і відчуваю про саму Мар’яну, про її поезію, про фотографії, про їх поєдання, про те, що означає для мене ця книжка.

Очевидно, що така позиція у стосунку до авторки є моєю вагомою вадою як читачки. Звісно, я упереджена.

Але водночас ракурс, із якого я сприймаю «Primitivo» – рідкісний і особливий. Тому що лише в окремих випадках читачеві даровано можливість знати водночас і твір, і творця, і художника, і людину, зіставляти їх і порівнювати, і спостерігати за тим, яким чином накладається створене й перетворене на прожите і пережите.

Не припиняю чудуватися з того, наскільки цілісною в цьому сенсі є Мар’яна Прохасько. Творчість для неї – не маска, не фантазія, не паралельне життя. Це – тут і тепер, найповніший вияв реальності, есенція способу життя, сама авторка у своїх найхарактерніших, найвпізнаваніших виявах. Це її мислення, її спостереження, її трактування. Жодної вигадки: читаючи, я впізнаю чіткі факти у формулюваннях, притаманну лише їй прямолінійність, чесність (нездатність обманювати) та документальність, які іншим читачам можуть видатися художніми прийомами.

І водночас – вона щоразу нова, щоразу дивує, щоразу пробуджує. Кожен текст ставав – і продовжує бути – для мене пригодою і несподіванкою, відкриттям і навчанням способів сприйняття і розуміння, інших ракурсів, не очевидної оптики.

У своїй поезії Мар’яна робить те саме, що робить щодня, щохвилини в житті: вона читає і трактує світ, знаходить і винаходить значення, наводить, створює і помічає зв’язки між явищами – розшифровує сенси. Робить це, спостерігаючи за великими карколомними подіями і мізерними деталями та дрібничками, з однаковою повагою ставлячись до важливого і неважливого, трагічного і смішного, поєднуючи регістри, не уникаючи складнощів, страхів та незручностей, помічаючи візерунки гілок, камінців, піщинок – і прочитуючи їхні значення, перекладаючи їхні голоси на слова людської мови. Будучи свідком її подорожі, я починаю розуміти, ким були піфії, ці винахідниці, науковиці й філософині, ці поетки з яйцями.

Тому Мар’янині фотографії – це продовження її життя, її поезії, її відкриттів, її усвідомлень. А поезія – продовження фотографій, найточніші знімки думок, почуттів, відчуттів, досвідів. «Primitivo» – автопортрет авторки у процесі невпинного становлення: зворушливий і кумедний, несподіваний і печальний, точний у всіх випадкових закономірностях. І водночас це – відображення Всесвіту в зіницях Мар’яни Прохасько.