Інколи ми ставимося до кохання надто серйозно і знищуємо ніжне почуття, яке тільки зароджувалося. А подекуди навпаки, наша легковажність заважає розквітнути справжній любові. Триматися золотої середини – найкращий варіант. Але чи можливо це? Які вони, «Смішні кохання»? Про це дізнаємося у книзі Мілана Кундери, яка нещодавно з’явилася у «Видавництві Старого Лева».

«Смішні кохання» – це сім новел, сім відтінків любовної прози, сприйняття кохання, яким його бачить автор.

Кожна історія – як нота, як інший колір веселки, як новий день тижня. Усі новели неповторні та унікальні, але їх об’єднує одна спільна риса – гумор. Інколи він граничить із іронією, сарказмом чи гротеском, інколи опиняється на межі (яку так легко перетнути) із фарсом, але все ж, читаючи цю збірку, є над чим не тільки посміятися, а й добряче замислитися.

І не тільки над ситуаціями, у які потрапляють головні герої, не лише над їхніми характерами та дивними, подекуди абсурдними вчинками. Рефлексуючи, читач має змогу подивитися на себе збоку та посміятися над самим собою, над своїми помилками у любовних історіях, провалами та факапами, про які раніше хотілося якомога скоріше забути. У «Смішних коханнях» поєднується кумедне й серйозне, гумористичне й вагоме. Адже хіба буває одне без іншого?

Книга, яка не тільки покращує настрій та дає змогу відпочити і просто насолодитися «легкою» прозою та чудовим літературним стилем Мілана Кундери, а й змушує задуматися над власним життям, сприйняттям любові. Читач неодмінно згадає кілька своїх невдалих стосунків, увесь попередній любовний досвід та зможе по-доброму посміятися над тим, до чого ставився занадто серйозно, переосмислить свої цінності та світосприйняття.

Мілан Кундера виявився не тільки чудовим письменником, а й гарним психологом, адже він вдало жонглює, навіть інколи маніпулює персонажами та їхніми вчинками; уміє начебто ненавмисно, ненароком висвітлити усі таємні сороміцькі бажання та «грішки» героїв.

«Гавел, що вже кілька днів перебував у пронизливій невидимості, тішився інтересом перехожих і хотів, щоб проміння уваги якомога інтенсивніше падало і на нього; він обіймав акторку за стан, шепотів їй на вушко усякі ніжності й непристойності, а вона горнулася до нього і зводила на нього радісні очі. І Гавел під тими поглядами відчував, що віднайшов свою втрачену помітність, що його розмиті риси ставали чіткі й виразні, й знову пишався втіхою, якої завдавало його тіло, його хода, вся його істота» (із новели «Доктор Гавел через двадцять років»).

Ревнощі, зради, бажання залишатися звабником та викрадачем сердець усіх жінок (коли вдома тебе чекає вірна, молода й красива, талановита дружина); пристрасть і жага, яку не можна пояснити раціонально; любов та її цілковита протилежність; криза середнього віку, туга за втраченою молодістю та красою; комічні ситуації та жарти із еротичним підтекстом – Кундера зміг у семи невеличких новелах описати наше життя, яким воно є насправді, додавши у нього різні відтінки гумору й іронії. 

«– Еротизм – це не лише тілесний потяг, а й, такою ж самою мірою, честолюбне бажання. Партнер, якого ми маємо, який цінує й любить нас, стає нашим дзеркалом, мірилом нашої значущості й наших заслуг… Коли спиш з усіма, то вже перестаєш вірити, що таке пересічне діло, як статевий акт, може мати бодай якусь вагу. Тим-то справжній сенс еротичного честолюбства доводиться шукати на протилежному боці. Мірою її цінності міг стати лише той чоловік, який хотів її, але якого вона відкинула. А що їй хотілося уявляти себе найкращою й найвродливішою, то вона вирішила собі бути вкрай суворою і вимогливою, обираючи того єдиного, якого вшанує відмовою. Обрала вона врешті мене, і я збагнув, що це виняткова честь, тож на сьогодні вважаю це найбільшим моїм любовним успіхом.

– У вас разючий талант обертати воду на вино, – сказала лікарка» (із новели «Колоквіум»).

 

Ніхто не ідеальний, і у цьому ви впевнюємося вкотре, читаючи прозу Мілана Кундери. Але доки ми ще вміємо кохати, відчуваємо щось щире й справжнє і не боїмося посміятися над собою – доти у нас є шанс бути справді щасливими.

Істини про життя та кохання від Мілана Кундери 

«…найгірше лихо для чоловіка – це щасливий шлюб. Ніякої надії на розлучення».

***

«Майже схвильовано кілька разів повторила вона господареві помешкання, що погляди його п о в е р х о в і; людина, казала вона, це більше, ніж тіло, що зазнає тліну, бо головне – це її творіння, те, що вона залишає іншим».

***

«…цінність людини в тому, чи вміє вона вийти за межі, стати над собою, жити в іншому й для іншого».

***

«Ми йдемо крізь теперішність із зав’язаними очима. Найбільше, що можемо, – це відчувати і вгадувати, що з нами коїться у плині життя. Аж згодом, коли та пов’язка падає з наших очей і ми озираємо минуле, нам стає зрозуміло, чого ми зазнали, й тоді усвідомлюємо його сенс». 

***

«Ревнивість – не дуже хороша риса характеру, та якщо пильнувати і не вживати її на зло (тобто якщо її супроводжує скромність), то, попри всі незручності, в ній криється щось надзвичайно зворушливе».

Писати про кохання так побутово і водночас із філософським підтекстом та невимушеним еротизмом – непросто. Та Мілану Кундері це завжди вдається: напевно, саме тому його книги так полюбилися мільйонам читачів в усьому світі!

Не надто солодкі, із легкою перчинкою – такі вони, «Смішні кохання».