О, пані та панове, так сумно жити,

коли нічого не сприймаєш серйозно,

нічого й нікого.

За все своє життя Мілан Кундера одружувався двічі. Перший шлюб був із донькою його вчителя з фортепіано. Проте пара дуже швидко розлучилась. Наступною обраницею Кундери стала Вєра Грабанкова, письменниця та телеведуча. Розписались вони у 1962 році, а вже згодом вийшла перша прозова збірка Кундери «Смішні кохання».  Цьогоріч вона вийшла у «Видавництві Старого Лева» у чудовому перекладі Леоніда Кононовича. У тексті ми досліджуємо, що для автора означає «кохання», і чому це не завжди про щасливий кінець.

Про щасливий шлюб Кундери

Оскільки сам Мілан Кундера знаний містифікатор та навіть астролог, то і про його особисті стосунки відомо мало. Він вже роками мовчить та не дає публічні інтерв’ю. Відомо, що коли їх з Вєрою розписували, то на церемонії за свідка був його друг Войтєх. Вони жартували та не сприймали подію навсправжки. Войтєх ставав на місце нареченого, а Мілан — на місце свідка.  В працівника установи увірвався терпець від хихотіння. І він зареєстрував шлюб тоді, коли на місці нареченого стояв Войтєх. Попри такий комічний початок, шлюб Мілана із Вєрою триває до наших днів. Що наштовхує на думку: у коханні дуже важливо бути на одній хвилі. Або ж принаймні намагатись бути.

«…найгірше лихо для чоловіка – це щасливий шлюб. Ніякої надії на розлучення».

Мілан Кундера одружився із Вєрою тоді, коли переходив від поезії до прози. Адже проза дає більше можливостей для іронії та гротеску. А тому саме її обрав Кундера у 60-х роках минулого століття. Сам письменник розповідав про це: «Залишити поезію заради прози для мене не означало просто перейти з одного жанру до іншого. Я не облишив поезію, я її прямо таки зрадив. Тому, що лірична поезія не є для мене просто літературним жанром, це радше спосіб погляду на світ, сприйняття світу. І це сприйняття я облишив, мабуть, так само як люди покидають свою релігію».

Про героїв його оповідань

Перехід до прози виявився доволі успішним. Збірка «Смішні кохання» продавалась добре, зокрема через еротичні описі. Тоді у першій збірці було три оповідання, а зараз їх сім. Сім довершених історій, де героїв невидимою ниткою життя пов’язує почуття кохання у всіх його виявах. Не варто очікувати від цієї книжки романтичних історій із щасливим фіналом. Мілан Кундера пише про це з іронією та певною насмішкою.

Герої творів Кундери — це люди, які живуть у системі та зовсім по-різному сприймають любов. Наприклад, це чоловік, який щиро кохає свою дружину, але разом із другом їздить у сусіднє місто знайомитись із юнками. Це старий лікар, який використовує свою молоду та успішну жінку як спосіб здобуття коханок. Це парубок, який відправився у мандрівку з дівчиною, але під час рольової гри її розлюбив.

В оповіданнях Кундери герої роблять помилки. Вони брешуть, тікають від відповідальності, зраджують та використовують інших. Автор при тому не засуджує та не возвеличує їх. Мілан Кундера дає можливість читачам обуритись, позлитись та закрити книжку. Адже при читанні виникає думка «а де взагалі те обіцяне в назві кохання?»

А яке на вигляд те «кохання»?

Кохання, звісно, є у кожному оповіданні Мілана Кундери. Проте воно не таке, як ми собі уявляємо. Так, кохання не завжди має щасливий кінець. І Мілан Кундера нам про це натякає, коли його герої зраджують чи помирають. Також кохання не завжди буває взаємним. Почуття бувають невчасними та недоречними. І найголовніше, кохати — це боляче. Це про розчарування, сльози, проте разом із тим про надію на краще.

«Ми йдемо крізь теперішність із зав’язаними очима. Найбільше, що можемо, – це відчувати і вгадувати, що з нами коїться у плині життя. Аж згодом, коли та пов’язка падає з наших очей і ми озираємо минуле, нам стає зрозуміло, чого ми зазнали, й тоді усвідомлюємо його сенс».

Мілан Кундера знайомить нас із реальністю. Так, кохання буває різним. Проте кожному та кожній важливо знайди собі людину, з якою можна без страху йти через теперішність із зав’язаними очима. Можливо, це і кохання на думку Мілана Кундери?