Нові книги, нові автори, нові майданчики, аби бути почутими — 2024 рік був сповнений книжковими новинками і письменницькими дебютами, бумом нових видавництв та книжкових фестивалів. Українська книжка стає все більше затребуваною, а читач все вибагливішим. І поки ви підводите книжкові підсумки року, що минає, ми розпитали у авторів «Видавництва Старого Лева» яким був їхній читацький рік та які 3 книги запам’яталися їм найбільше. У цьому матеріалі своїми книжковими рекомендаціями поділилися Артур Дронь, Олена Лотоцька та Богдан Коломійчук.

Артур Дронь (автор книги «Тут були ми»)

«Лемберґ: мамцю ну не плач», Олена Чернінька

Неймовірно болюча й відверта розповідь матері, яка втратила сина в Бахмуті. Цю книгу емоційно важко читати, але вона вартує бути прочитаною, бо дає більше розуміння, який жах і муки для рідних означають такі вже звичні в новинах слова «зниклий безвісти».

«Марта й інші жінки», Зоя Казанжи

Вірші-історії про жінок нашого часу. Які воюють, волонтерять, чекають, страждають, люблять чи перестають любити. Не завжди героїчні й непересічні, але завжди щирі та правдиві. Мабуть саме щирість і правдивість робить цю поезію такою сильною.

«Як читати українських класиків», Ростислав Семків

Книга-перезавантаження читацьких знань і уявлень про головних постатей нашої літератури. Дуже люблю, як про книги і письменників розповідає Ростислав Семків. Читати цю книжку — велике задоволення. Якраз цим і займаюсь, дійшов наразі до Кобилянської:)

 

Олена Лотоцька (авторка книги «Ангели в намистах»)

Останнім часом читається трохи хапано-лапано. Одначе, все-таки вдається дочитувати книги до кінця. І майже завжди це маленьке свято. Свято знайомства або з новим автором і його неповторним стилем, або ж знову й знову радість від майстерності уже відомих. 

Щодо майстерності уже відомих, щоб далеко не ходити. Не можу не згадати в цьому контексті книгу Євгенії Кузнєцової «Мова-меч. Як говорила радянська імперія». Це свого роду лінгвістичний літопис, що охоплює період радянської окупації. Авторка вмістила його у 101 статтю, кожна з яких прямо чи опосередковано розповідає про те, а як же велося українській мові у ті майже вісім десятків років. Ця книга захоплює не тільки об’ємом опрацьованого й викладеного матеріалу, а й доступністю, легкістю письма. Якщо вам часом бракує аргументів у дискусіях, щодо розвитку української (рівної серед рівних – тричі ха-ха) в союзі, або ж просто хочете розширити знання з цієї теми — кращого посібника вам не знайти!

Авторкою, яку я для себе відкрила, стала Галина Матвєєва. Я просто закохалася в її роман зі словом. Від цієї неймовірно чуттєвої любові народжуються прекрасні діти – книги. Останні романи Галини «Сон короля» і «Ключ соль» прочитала на одному подиху. Глибина й простота, часто поетичність викладу — заворожують. Я часом перечитувала сцени, бо акцентувала на тому, як вони написані, а не про що. А книги ж таки мають сюжет і за ним треба слідкувати (отут дуже хочеться поставити смайлик). Якщо для вас, як і для мене, важливо купатися в мові тексту — то ця авторка стане для вас улюбленою.

А ще я не можу не згадати письменницю, творчістю якої захоплююся вже вже доволі давно. Роксолана Жаркова. Її збірка короткої прози «Біжи, Еврідіко!» зуміла мене на якийсь час зупинити, заземлити, стишити дихання. Бо кожен текст – безмежжя для думок. Знову ж таки – майстерне володіння словом. Щоразу абсолютне занурення в тему і в читача жодного сумніву, що герой (читай автор) жив в тому чи іншому місті, бо знає достеменно довколишні топоніми, звичаї населення, історію краю на кілька віків у глиб. Щиро радію з того, що скоро вийде нова книга Роксолани, та ще й в улюбленому видавництві. То ж раджу не пропустити! 

Богдан Коломійчук (автор книг «Велика Пруссія», «Експрес до Ґаліції», «300 миль на схід», «Моцарт із Лемберга»)

Якщо умовно поділити прочитане на три категорії:поезія, нон-фікшн і фікшн, то в своєрідному топі за 2024 рік у мене «Тут були ми» Артура Дроня, «Триптих про призначення України» Юрія Шевельова (нещодавнє й дуже гарне перевидання) і «Генерал мертвої армії» Ісмаїла Кадаре. Ці книжки на перший погляд різні й про різне. Проте, в кожній з них так чи інак ідеться про війну. Вона або триває, або закінчилася, лишивши по собі глибокі рани.